Агресивне НАТО було не в курсі, що має захопити Росію, щоб продавати нафту звідти до Індії та Китаю. Тому не заготувало достатньо снарядів для України. Зараз НАТО та США усвідомили свою помилку і прагнуть виправити, у чому все більше знаходять порозуміння у Москви. В результаті настає час стратегій та стратегів.
22 квітня про нову проривну стратегію сповістив олігарх Потанін, який піднявся за Єльцина. Він оголосив про перенесення виробництва міді з Норильська до Китаю, для чого нібито збудує там до середини 2027 р. мідеплавильний завод і возитиме руду з Таймиру. Насправді нічого такого не станеться, але напрям думок Потаніна цікавий.
Потужним поштовхом до нової стратегії Потаніна стали дозвіл від 20 квітня Палати представників конфіскувати та передати Україні держактиви РФ та заяву піскова про намір конфіскувати активи громадян США у РФ. Потанін зрозумів – наближається війна конфіскацій, а це серйозніше, ніж ті санкції, під якими знаходиться він та його бізнеси, об'єднані в групу Інтерроса та розміщені по всьому світу. Тому треба змінювати ту стратегію, яку він декларував у січні 2023 р. – відмова від освоєння нових ринків, переорієнтація на споживання в РФ та відхід у нейтральні країни. Потанін ще в 1990-ті орієнтував бізнеси на світові ринки і, природно, що цей великий олігарх першим знову змінює стратегію.
Оскільки мало хто сумнівається, що 7 травня не відбудеться інавгурація Путіна, то цілком очевидно, що російсько-українська війна продовжиться і супроводжує її млява війна конфіскацій, що перейде в активну фазу. Для Потаніна це означає, зокрема, що його Росбанк у Франції буде конфіскований. Французький банк Сосьєте женераль ще у квітні 2022 р. вийшов з акціонерів Росбанку, який потрапив під санкції та відключений від СВІФТ. Росбанк – мертвий актив та особливої цінності для Потаніна не має, але є й цілком живі активи поза Росією, які йому треба рятувати від перспективи конфіскації.
Не всі з них можна фізично перемістити в нейтральні країни типу ОАЕ чи Туреччини, але це не буде надійною гарантією від вторинних санкцій. Від конфіскацій також може не вберегти. Китай як притулок виглядає надійнішим, але ненабагато. 9 квітня в Пекіні лаврів тиснув руку Ван І, і говорив про зростання торгівлі та поглиблення стратегічного партнерства, а через пару днів пішов каскад новин про відмову банків Китаю вести справи в юанях з компаніями РФ, заборону на продаж електроніки та зниження продажів верстатів. У Китаї теж змінюють стратегію – прагнуть максимально перейти на бартер в розрахунках з РФ. Це для приватного бізнесу в РФ та КНР не особливо приємно, але ідеологічно вивірено – жодних розрахунків у доларах та євро ні з ким.
Простий переведення Потаніним офісів своїх компаній до Китаю вже не захищає їх від вторинних санкцій і не рятує від обмежень у користуванні юанем, що його банки вводять. У Китаї конфіскувати компанії з РФ не будуть, але це слабка втіха на тлі двох вказаних незручностей. Тому Потанін заявив про перенесення виробництва міді до Китаю. Це дозволить писати на міді “Зроблено в Китаї”, продавати її в будь-які країни та вільно оперувати юанем. Будувати завод для цього у Китаї не обов'язково. Достатньо найняти двох-трьох китайців, які в Норильську маркуватимуть товар китайською та англійською мовами, а в самому Китаї відкритимуть нову або купити діючу компанію, яка за документами матиме мідеплавильний завод. Насправді мідь як робили, так і робитимуть у Норильську.
Метод старий. Ще до революції Достоїнства в Україні продавали грибні консерви китайської компанії, яка мала представництво у Москві. Офіційно ці гриби росли в Китаї, були там зібрані та законсервовані, але були вагомі сумніви, що вони перетинали китайсько-російський кордон. Потанін своєю новою стратегією не відкриває нічого нового, лише надає розмаху процесу. Одна справа китаїзація бізнесу за дрібницями як з грибами, і зовсім інша, коли в таке плавання пускаються “кити” типу Потаніна.
Крім перспектив війни конфіскацій та іншого Потаніна до цього міг штовхнути і відмова скарбниці скуповувати в нього мідь, подібно до того, як скуповують алмази та алюміній у Алроси та Русала. Казна відшкодовує обома компаніями операційні витрати на виробництво, але не більше. Дуже схоже на пізню радянську модель, де держава давала гроші заводам на зарплату та почасти для розрахунку між собою.
Кремль явно Потаніну в такому задоволенні відмовив, пославшись, що крім Алроси з Русалом ще й Газпром просить дотацій, і взагалі багато вас тут з простягнутою рукою ходить, а держскарбниця не безрозмірна. Тому той став крутити складний роман із китайцями. Схоже, Потанін сподівається, що китайці замість скарбниці скуплять у нього мідь на корені на два-три роки вперед і заплатять живим юанем, а не рублем. Кремль дозволив Потанін гру з китайцями, виходячи з того, що це краще, ніж зупинка частини виробництв у Норильську.
Сам Потанін навряд чи став би все це афішувати, але кремлівці теж народили ще одну стратегію. Кремлівці захотіли показати гідну відповідь Конгресу США та Україні, реабілітувати лаврова з його заявами-пустушками, і сказати бізнесменам – слідуйте шляхом товариша Потаніна, самі шукайте ринки за кордоном. Коли знайдете, то приходьте до нас із бізнес-планами і ми їх розглянемо.
У кремлівців також складна ситуація. Можна все забрати в скарбницю і КПРФ це схвалить, але керувати всім у ручному режимі, як у СРСР, не готова навіть вона. У кремлівців і так гуде голова від конфіскацій та відтискань іноземних бізнесів. Для порятунку автопрому після відходу німців та американців вони закликали китайців із традиційними літописними словами: велика країна та галузь, а порядку в них немає. Прийдіть і володійте. Але результат вийшов неоднозначним. Виявилося, що з націоналізацією теж не все так однозначно, як навчав Ленін. Не мережу Макдональдсов націоналізувати і ” Маузером ” селян у колгосп зганяти. Тотальна націоналізація приваблива лише першому етапі, та був від неї голова болить і складах порожньо.
Другий аспект – треба щось робити з підприємствами, орієнтованими на експорт, і приносять валюту “чекістам” для їхньої роботи по всьому світу. Алроса, Русал, Газпром, а тепер і Норнікель Потаніна – приклади таких проблем. Розворот до Китаю перестає приносити навіть юань, а спецслужби РФ без валюти працювати за кордоном не можуть. Якщо почнуть розплачуватися юанем, їх прийматимуть за китайських шпигунів, а це для них навіть принизливо.
Третій аспект – виробництва, куди не дійшло імпортозаміщення, і навряд чи на 100% дійде як, наприклад, медицину і науку. Рибна війна з Великобританією, Ісландією, Норвегією та Фарерськими островами вже призвела до падіння видобутку не лише морської риби, а й валюти.
В результаті колапс в економіці з колапсом в менеджменті йдуть пліч-о-пліч в РФ як в експортноорієнтованій економіці. Кремлівці знають, що не можуть виконати завіт предків-чекістів і все націоналізувати, а НАТО все ніяк не нападає, щоб захопити “незліченні багатства Росії”.
Але в НАТО просто не бачать цих багатств до Уралу, як не бачать їх та всі економісти. Вирушати в похід за нафтою та газом за Урал і ще з боями по території, населеній специфічними персонажами, НАТО не має жодного бажання. Він має свої способи вирішувати ресурсні проблеми, і НАТО точно ніколи не планувала відібрати у Потаніна мідь, нікель, навіть золото, і тим більше яхту.
Саме кремлівці у грудні 2021 р. викотили ультиматуми НАТО, що вона надто наблизилася до РФ і їм страшно. Намагалися знайти хоч один папір, де НАТО обіцяло Горбачову не розширюватись, але так і не знайшли. Це при тому, що Латвія, Литва та Естонія вступили до НАТО ще в 2004 р. і їхні армії не викликали в росіян нічого, крім іронії та знущань. Особливо боялися в РФ армії України, яка згорнула ракетну програму і зняла мінні поля у Перекопа. Росіян завжди охоплює панічний страх, коли в Україні армію роззброюють, що у 2013 р., що у 2021 р. Російська логіка, якщо роззброюються – неодмінно нападуть.
Але США, а разом з ними все НАТО не напали на РФ ні в 2014, ні в 2022 Притому, що США гарант безпеки України з 1994, а це набагато більше, ніж союзницькі відносини їх з Ізраїлем або Бразилією. США не застосували заходів військового впливу до РФ, попри те, що статус гаранта зобов'язує їх це зробити. Якщо США і Захід хотіли б захопити “незліченні скарби Росії”, то вони двічі мали можливість і повну юридичну підставу зробити це. Але вони двічі цього не зробили. Тому сказати в 2024 р., що РФ десять років захищається від нападу НАТО, який хоче відібрати у неї всі “незліченні багатства”, включаючи яхти та вілли олігархів, буде виправданням імперської експансії Москви чи ідіотизмом.
Це безперечний результат, який партія Обами та Байдена отримала за десять років від своєї стратегії не поливати Москву з вогнегасника. Результат отриманий вкрай високою ціною, і тепер будь-яка партія в США морально і політично зобов'язана конвертувати його в щось більше, ніж просто констатацію факту психічної деградації населення РФ, яке десять років активно чи пасивно схвалювало імперіалізм Москви і геноцид українців. Інавгурація Путіна стане фінальним юридичним підтвердженням цього схвалення.
Справедливе заперечення, що вибори 15-17 березня були фікцією виборів, не скасовує факту схвалення росіянами політики Путіна, оскільки немає виступів ні проти неї, ні проти цієї фікції виборів. Немає навіть на тому рівні, який за два роки можна було спостерігати у низці країн Африки. Тим більше на рівні Венесуели чи Білорусі 2020 р. та інших країн “глобального Півдня”, як їх із 2023 р. називають у Москві. Це показник того, що рівень культури громадянського суспільства в РФ нижчий, ніж у середньому по Африці, та її населення загалом не заперечує проти політики Путіна. Принаймні не бачить у політиці Путіна загрозу для себе. Для населення РФ політика Путіна – це не пожежа та не повінь, через які треба терміново щось робити.
Деякі аналогії з імперіями минулого наштовхують на думку, що величезній частині населення РФ байдуже не лише хто сидить на троні в Кремлі – справжній Путін, його двійник чи “трійник”, а й сама імперія. Жителі перської імперії Дарія поставилися досить спокійно до появи на троні Олександра Македонського, а потім і розпаду його імперії. Імперії інків та ацтеків, які мали щонайменше сто років історії та населення у кілька мільйонів людей, були завойовані кожна одним батальйоном іспанців. Цілком ймовірно, цей фактор спрацює і при розпаді РФ. Десять років поїздок на війну в Україну роблять свою справу і багато хто в РФ цілком спокійно поставиться до розпаду імперії.
Обставини склалися так, що адміністрація Байдена повинна буде на саміті світу у Швейцарії представити свою нову стратегію ставлення до імперії під назвою “російська федерація”. Відкладати пізніше вже не можна.
Прагнення зібрати на саміт якнайбільше держав зрозуміле, – демократії завжди хочуть залучити під свої прапори всіх, навіть байдужих до всього. Це схоже на прагнення залучити до Антигітлерівської коаліції країни Латинської Америки, мешканцям та урядам яких було особливо байдуже, хто переможе у війні в Європі – Гітлер чи не Гітлер. Північні американці південних до цієї коаліції залучили, але символічний контингент військ до Європи відправила лише Бразилія. Інші країни увійшли до коаліції лише формально. Аналогічне ставлення до російсько-української війни і в багатьох країнах настільки улюбленого Москвою “глобального Півдня”. Коли зникне РФ, то про неї там шкодуватимуть не більше, ніж про Третій Рейх. Тому, природно, що у Швейцарії на перший саміт зберуться не всі, і апатичні африканці залишаться вдома. Як кажуть, краще менше, але краще.
