Доктор Андрій Волна абсолютно правий, кажучи, що мирним шляхом повалити режим Путіна неможливо, і сформулював чіткий критерій опозиційності росіян: зараз це ті люди та організації, які тим чи іншим способом допомагають Україні, що б'ється.
ФБК жодним боком не задовольняє цей критерій. Фонд не підтримує ні Україну, ні ЛЗР, РДК та інші військові російські формування, які зі зброєю в руках виступили проти російського фашизму. Або взяти справу Тимура Іванова, заступника міністра оборони РФ, якому закидають багатомільйонні хабарі та розпили – прихильники Співчих радісно пов'язують його арешт із розслідуванням ФБК. Але чи на користь Україні боротьба з корупцією в армії агресора? Звичайно, ні!
Тобто ФБК аж ніяк не є союзником України. Можливо, хоч би попутник? Так пише в сьогоднішньому посту Arthur Kalmeyer, але його ж аналіз змушує сумніватися у цьому:
“…я все частіше замислююся про те, що вони принесли б світові, якби прийшли до влади після Путіна.
По-перше, вони безперечно відстоюватимуть територіальну цілісність Росії. Для них Росія – жертва обманом негідників, що захопили владу, а не батьківщина політичного тероризму, з населенням, що вітає захоплення будь-яких сусідських територій. ФБК погоджується, що Крим, можливо, доведеться повернути Україні, але – “в результаті розумних угод, що враховують інтереси місцевого населення”. По-друге (наслідок пункту першого) де вони відмовляються від включення завойованих імперією у час етносів в “російський народ”. Запитайте у людей із ФБК, що вони думають про відокремлення, скажімо, Башкортостану чи Карелії від Прекрасної Росії Майбутнього. Їхнє мислення залишається імперським. По-третє, вони будуть проти повного і безумовного ядерного роззброєння Росії – “З якого дива, якщо змінити путінську владу на миролюбних нас?” По-четверте, визнаючи провину їхньої країни у завданні Україні гігантської шкоди, людської та матеріальної, вони вважали б неприйнятними надто жорсткі умови, які можуть бути нав'язані Росії як репарації. Одна з їхніх жінок нещодавно висловилася в стилі “сподіваюся, світ розуміє: прирікаючи російський народ на напівголодне існування в борговій ямі, вони тільки розпалять ресентимент і підготують ґрунт для нової війни”. Вони ще не при владі, а вже загрожують. По-п'яте, їхня боротьба з корупцією викликає багато питань. Якби корупціонери не розкрадали більшу частину бюджету, сьогодні Росія мала б надлишкові кошти для вкладення у війну! А ФБК – під час агресивної війни, зауважте, – продовжувало публікувати матеріали, спрямовані проти російської корупції, за що їм, безумовно, мають бути вдячні відповідні органи тієї самої влади, якій вони протистоять”.
Гарні супутники!
То хто ж вони для України? Відповідь дає фільм Співчих. У ньому ФБК намагається очорнити реальних опозиціонерів путінському режиму, які багато зробили для допомоги Україні, намагається внести розкол у табір реальної опозиції. Мовляв, вони, які вершили справи у 90-х роках, усі нечесно привласнили самі і привели до влади Путіна.
Вже назва “Зрадники” асоціюється зі сталінським терором, з передовицями газет, що рясніють такими заголовками, і треба сказати, що замовники фільму добре знають менталітет росіян – він анітрохи не змінився з того часу. Дуже багато хто вхопився за можливість приєднатися до хвилі гніву та обурення нуворишами, які зрадили світлі ідеали і вкрали у народу прекрасне майбутнє!
Не знаю, чи інспірований фільм командою Кирієнка, але дуже вже своєчасно для Кремля він вийшов: у розпал деприватизації та нового переділу власності, якраз до виступу Путіна на з'їзді РСПП, в якому він підтвердив намір і далі забирати приватизоване у 90-ті. Не впевнений у прямій роботі на режим, хоч головний бенефіціар цієї акції саме Кремль. Швидше ФБК та Співчих використовували втемну, як корисних ідіотів. Думаю, це було неважко.
То хто ж Певчих, ФБК та весь рух Навального для України? Чи не союзники, це зрозуміло. І не тимчасові попутники, це також очевидно – жодних спільних цілей немає, скоріше навпаки. При цьому треба врахувати, що триває війна і третьої позиції не дано: або – або. Або з одного боку, чи з іншого.
Автор: Юрій Кирпичов, колумніст.
