Виразно не порохом, а відвертою брехнею, яка починається з фальшивих ветеранів та дутої могутності сучасної російської армії та закінчується чільною роллю РФ у перемозі над нацистською Німеччиною. Навіть Генераліссимус Сталін зізнався після війни, що без американського ленд-лізу радянської армії довелося б дуже туго.
Він не сказав: ми могли б програти Німеччині, проте ці висновки є очевидними. Без військової та економічної допомоги союзників і насамперед Сполучених Штатів Радянський Союз опинився б під чоботом Вермахту. Американський ленд-ліз почав надходити вже у листопаді 1941 року та допоміг відбити атаки на Москву. Надходило не лише озброєння, а й знаменита американська тушонка з теплим обмундируванням для всього особового складу радянської армії.
Чому союзники вирішили підтримати фашуючий комуністичний Радянський Союз, а не нацистську Німеччину? Відповідь очевидна: Тому що Німеччина була агресором по відношенню до більшості провідних країн Європи, тоді як СРСР відтягав перед війною лише дуже малі території – частину півдня Фінляндії, країни Балтії, Західну Білорусь та Україну, Бессарабію. Через п'ять років СРСР та США розбігнуться і стануть ворогами, але це вже за Президента Трумена. Протягом Великої Великої Вітчизняної війни ми спостерігаємо одне дуже характерне явище: німецькі окупанти виявилися цивілізованими агресорами. Вони не знищували міста, які захоплювали чи брали до блокади. Німці стояли на Поклонній горі під Ленінградом, звідки прострілювалося все місто, проте практично нічого не розбомбили та не зруйнували. Їм потрібне було ціле місто, а не руїни. Також і з Москвою. Центр Києва підривав НКВС, а не Вермахт. Дісталося лише Мінську, де розташувалися радянські військові частини, та Сталінграду, де були відсутні якісь історичні будівлі з часів Царицина і точилася битва за головне – хто кого.
Сьогодні ми бачимо зовсім іншу картину війни – російські неонацисти рівняють українські міста із землею і називають це “гуманним ставленням до цивільного населення”, говорячи постійно на всіх телеканалах про необхідність килимових бомбардувань та застосування ядерної зброї як засобу масової поразки. Якщо у німецьких нацистів мав місце геноцид єврейського народу, то у російських неонацистів цілком ясно проглядається намір здійснити геноцид українського народу. Що з цього випливає? Необхідність визнання світовим співтовариством путінського (чи чекістсько-мафіозного) режиму Росії неонацистським з усіма наслідками.
В історії зі святкуванням дня перемоги в Радянському Союзі, а потім у Росії є одна важлива деталь, про яку рідко хто згадує. До 20-річного ювілею перемоги у 1965 році 9 Травня був робочим днем і жодних парадів та демонстрацій у цей день не організовувалося. Чи то боялися гніву поранених і хворих ветеранів війни, чи ще що, бо насправді це має бути день скорботи, а не свято. Леонід Брежнєв зробив цей день вихідним. З того часу перемогу, особливо в останнє десятиліття в Росії, набуло космічних масштабів. Мимоволі запитуєш, а чому країни Антанти, де лідерами були Франція та Британія, не святкують день перемоги 11 листопада в 1-ій Світовій війні? Напевно тому, що розуму в уряду в Парижі та Лондоні більше, ніж у Москві. Як казав Мартін Лютер Кінг: “I have a dream” (я маю мрію) – щоб 80-річний ювілей перемоги над нацистською Німеччиною у 2025 році в Росії виявився останнім зітханням сомнамбулізму божевільних.
Джерело: Герман Обухов, «Обозреватель».
