Серед усіх учасників — України, США, Євросоюзу та Російської Федерації — саме Путіну переговори потрібні найбільше. Адже його вимоги є виключно політичними.
Ні “нова архітектура безпеки”, ні зняття санкцій, ні визнання окупованих територій за Кремлем — жодну з цих цілей не вдалося досягти за допомогою війни в Україні. Це – політичні питання, які можуть бути вирішені лише через переговори.
Війна – це продовження політики. У цьому випадку фактично озвучується: якщо ви не підете на наші умови, ми щодня вбиватимемо сто обраних людей.
На відміну від “звичайних” терористів, які часто обмежуються лише погрозами, Путін свої виконує. З урахуванням російських солдатів, колосальна кількість людей вмирає лише тому, що він так веде переговори.
Вести переговори з серійним вбивцем, навіть якщо він керує великою “бензоколонкою”, важко всім.
Емоційно це виглядає так: якщо президенту умовної Франції, щоб мати право вести переговори, потрібно виграти вибори, то президенту Росії — достатньо вбити сотні тисяч людей. І дорослих, і дітей. Навіть розбомбити пологовий будинок у Маріуполі чи дитячу лікарню в Києві.
Це одна з причин, чому з лютого 2022 року жоден лідер країни з нормальною виборчою системою не зміг сісти з ним за стіл переговорів. Бо на виборах про це обов’язково нагадають.
Нова адміністрація США стикається з тими самими викликами, що й умовний президент умовної Франції. Але оскільки війна розпочалася не за їхньої каденції, вони можуть “вимкнути пам’ять” і не думати про речі, які неприємно усвідомлювати.
Оскільки вони також залежать від соціології та очікувань виборців, у публічний простір запускаються меседжі, що виправдовують і пояснюють їхню політику.
Саме тому ми чуємо заяви Трампа, Рубіо чи Віткоффа — відверто маніпулятивні, але політично прораховані. Вони, безумовно, розуміють усе: і про референдуми, і про “оточення в Курській області”, і про реальний масштаб війни.
Але для пересічного американця тема України й війни в Європі — десь у третьому десятку пріоритетів. Тому й вкидаються відповідні меседжі: щоб суспільна думка не заважала адміністрації діяти й підтримувала її рішення.
Іншими словами, як би нам важко не було це сприймати, але вони просто виконують свою роботу.
Наскільки американська адміністрація залежна від підтримки американців, яскраво демонструє соціологія.
Візьмемо, як приклад, відому тезу Трампа “Зеленський – диктатор”. Уже за кілька днів після цієї заяви опитування показали: переважна більшість американців вважають диктатором Путіна, на другому місці опинився сам Трамп і лише на третьому, з величезним відривом, Зеленський.
Реакція не забарилася — Трамп заявив, що не пам’ятає своїх слів, і взагалі Зеленський — чудовий хлопець, зустріч із яким у Білому Домі він чекає з нетерпінням.
Соціологія минулого тижня свідчить про зміну настроїв у США щодо України.
46% американців вважають підтримку України недостатньою
30% — що вона надмірна
24% — оцінюють її як достатню.
Водночас спостерігається чітка тенденція: частка тих, хто вважає допомогу надмірною або “на нормальному рівні”, зменшується, а підтримка України поступово зростає — хоч і не стрімко, але стабільно.
Також 53% американців вважають, що США повинні підтримувати Україну до повернення окупованих територій. Натомість 45% – за якнайшвидше завершення війни, навіть ціною територіальних поступок з боку України.
У нинішніх умовах гіпотетичне припинення війни за активної участі США може суттєво підвищити рейтинг Дональда Трампа всередині країни. Більше того, ці цифри потенційно можуть бути дуже високими.
Очевидно, саме це є однією з ключових причин, чому США взялися за переговори й виходити з них не планують. Таким чином, переговори потрібні як Путіну, трампу — хоча мотивація в них різна.
Ми можемо скільки завгодно стверджувати, що Трамп діє під впливом російської пропаганди, але, ймовірно, це лише наше бажання бачити ситуацію саме так.
Насправді ж усе може бути набагато прагматичніше: ідеться про вплив на громадську думку всередині США, щоб частка американців, які підтримують негайне завершення війни, перевищила частку тих, хто вимагає збільшення американської підтримки Україні.
Як я вже згадував, наразі 45% американців підтримують якнайшвидше завершення війни, тоді як 53% — за продовження допомоги Україні до повного звільнення окупованих територій.
Різниця між цими позиціями не є суттєвою, а отже — з такою соціологією можна працювати.
I наостанок, я не знаю напевне, чи працює Україна з суспільною думкою в США, але я точно знаю: якщо ми хочемо зберегти Америку як стратегічного союзника у цій війні, ми повинні цим займатися. І займатися системно.
