У травні Путін має намір відвідати Китайську Народну Республіку. Російському диктатору критично потрібна нова допомога від Пекіна. Адже зростаюча економічна та дипломатична ізоляція Росії через її війну з Україною зробила її залежною від Китаю. Її колишнього суперника за лідерство у комуністичному блоці під час холодної війни, а тепер політичного патрона Російської Федерації.
Москва подає цей майбутній візит як стратегічний крок, що сигналізує про зміну глобальних альянсів, де Китай-Росія розглядається як протидія альянсу Сполучені Штати-Європа. А оскільки КНР готується воювати з Тайванем, наслідки війни Росії в Україні там розглядають у світлі можливостей підкорити силою Китайську Республіку (Тайвань).
Випрошуючи більше зброї у Китаю, Північної Кореї та Ірану, агресор Путін виступає у ролі мілітариста-жебрака, який не здатний відмовитися від своєї агресії, однак одночасно не може її самостійно продовжувати. Нова вісь зла поєднує свої зусилля, і для Китаю важливо, щоб його васал Путін діяв у руслі певних для Росії рамок геополітичної поведінки.
Маніакальна одержимість Путіна знищенням державності України вже призвела до приєднання нових держав, Швеції та Фінляндії, до блоку НАТО. Але прагнучи завоювати чужі землі, у Кремлі продовжують заплющувати очі, що Росія сьогодні має серйозну проблему демографічного дефіциту. Як і на новій китайській карті 2023 року, численні російські землі показані у складі Китайської Народної Республіки. Але Росія продовжує мовчати з приводу цієї карти Китаю, де зафіксовані претензії на її території.
Аналізуючи війну Росії в Україні, часто залишають поза увагою китайський чинник у цій війні. Як і те, що двічі після завершення Олімпіад у 2014 та 2022 роках лідер Китаю Сі Цзіньпін давав добро на вторгнення Російської Федерації в Україну. І якби Китайська Народна Республіка не допомагала Росії, то був би шанс, що російсько-українська війна вже до кінця 2024 року могла б завершитися поразкою Москви та виведенням її військ з усіх українських територій. Однак позиція Пекіна щодо України стабільно залишається проросійською, а сам Сі Цзіньпін досі переконаний, що Російська Федерація має перемогти.
Як відомо, Путін дуже боїться повторити долю Муаммара Каддафі. І вже зараз очевидно, що він чіплятиметься за свою владу до останнього, думаючи, що цим він відтягує долю лівійського диктатора. У свій час Каддафі не скористався пропозиціями кількох арабських країн надати йому політичний притулок. Це скінчилося йому трагічним чином.
Зараз за багатьма показниками подій у Кремлі та навколо нього стає очевидним, що російський диктатор починає втрачати контроль над країною, владу в якій він узурпував уже понад 25 років тому. Так коли генерали поки що лояльні до Путіна, то не можна виключати того, що молоді полковники не захочуть розділити з ним наслідки поразки в цій війні, і нарешті наважаться діяти на випередження.
Адже для більшості російських еліт Путін давно вже не є символом стабільності та гарантування для них матеріального благополуччя. Тепер він перетворився на проблему для політичного істеблішменту, військових та представників силових структур. Адже за скоєні злочини терористичних військ Росії в Україні доведеться відповідати. І лише ті, хто тим чи іншим способом зможуть усунути деспота від влади, матимуть шанс отримати індульгенцію. Однак за це право доведеться ще боротися.
Поведінка Путіна останнім часом показує, що він розуміє інтуїтивно, яка небезпека нависла над ним. Адже замість продовження свого правління в Російській Федерації він може зненацька отримати швидке прискорення подій. Коли представники його найближчого оточення, так званого внутрішнього кола, остаточно вирішать, що своя сорочка їм ближче до тіла, і тому його перебування на вищій посаді в Росії становить для них велику небезпеку.
У такому разі, тут проглядається розвиток подій дуже схожий на варіант із Ніколає Чаушеску. Коли побачивши, що румунське суспільство вибухнуло протестами, спільники тирана вирішили погасити народне повстання, ліквідувавши Миколу та Олену Чаушеску. Очевидно, що такий варіант подій не влаштовує узурпатора і навряд чи він готовий пройти його до кінця.
Щоб там не мовили з путінських телеекранів російські пропагандисти, головні кремлівські керівники вже починають розуміти, що наближається початок агонії режиму, і запобігти йому вони вже не в змозі. Але щоб максимально відтягнути момент відповідальності за всі свої скоєні злочини, вони продовжуватимуть свою програшну криваву гру, сподіваючись, як колись їхній кумир Гітлер, на якесь диво. Але жодного такого дива для них не передбачається і не буде.
У такій критичній для Росії ситуації, коли вона дедалі ближче наближається до колапсу, Сі Цзіньпін, якщо захоче запобігти остаточному краху Путіна та його злочинної камарильї міг би припинити війну Росії в Україні. Але чи це захоче інше питання. Китайська Народна Республіка вже й так багато економічно втратила від російсько-української війни, а сподівання, що Москва зможе змінити існуючий світовий лад, не мають під собою жодних підстав.
Теоретично можна розглядати багато можливих варіантів китайської допомоги Путіну. Одним із реальних міг би стати той, яким свого часу не скористався Муаммар Каддафі – відмовитись добровільно від влади та залишити свою країну.
Пекін міг би, звичайно, погодивши це зі Сполученими Штатами та Євросоюзом, запропонувати Путіну та частини його найближчого оточення, надання політичного притулку в Китаї. Виділивши для цього окрему закриту територію та поселивши всіх путіністів компактно в одному місці.
Швидше за все, таку закриту територію слід організовувати не в Пекіні, Шанхаї чи Гонконгу. Там для політичних біженців із Росії може бути не дуже безпечно. Однак є можливість виділити закрите місце в автономному районі Півночі Китаю – Внутрішньої Монголії, розмістити там Путіна, Шойгу, Лаврова, Матвієнка, Патрушева, Наришкіна, Медведєва, Собяніна, Герасимова, Кудріна. А також Кирієнка, Пєскова, Володіна, Суркова, Бортнікова, Золотова, Іванова, Юр'єва, Менщикова, Мінаєва.
А головні пропагандисти ідеологічного фронту Сімоньян, Соловйов, Скабеєва, Попов, Шейнін, Кисельов і Кеосаян переконуватимуть цих вигнанців по внутрішньому телебаченню, що не все так погано, адже їх могли повісити, а тут, у Китаї, вони почуваються в повній безпеці.
Нині настає фуркаційний момент. Аналізуючи ті розрізнені дані, які доходять до нас із Московщини, можна зробити висновок, що інавгурація Путіна, яка запланована на 7 травня, може і не відбутися. Багато фактів вказують на те, що у Кремлі готується державний переворот. Чи вдасться його здійснити – інша справа.
Однак, якщо Сі Цзіньпін не хоче, щоб Путін повторив долю Муаммара Каддафі або Ніколає Чаушеску, він має надати йому ще до 7 травня політичний притулок.
У Пекіні часто люблять повторювати, що російсько-українську війну треба закінчувати. І найкращий варіант – забрати російського диктатора до Китаю. Адже, в іншому випадку, Путін продовжуватиме війну, вважаючи, що він не має іншого виходу.
Китайський фактор у війні Росії в Україні є дуже сильним. Пекін мав би зробити перший крок до світу, бо все одно нічого не вийде зі спробою зберегти режим свого багаторічного політичного васала Путіна.
Автор: Віктор Каспрук, політолог.
