Чотири заповітні літери «НАТО» не сходять із мов у російському телевізорі.
Північноатлантичний альянс навряд чи вступить у війну проти Росії на боці України. Цьому заважають як бюрократичні формальності, так і побоювання чиновників Альянсу, які усвідомлюють, що Москва у відповідь може влаштувати ядерні бомбардування європейських міст. Однак це не означає, що західні армії не виявляться під Куп'янськом чи біля Краматорська. Вони можуть вирушити туди, але не як частини НАТО, а як підрозділи національних армій. І лідери демократичного світу вже обговорюють таку нагоду.
Напевно, ні в чому іншому шизофренія російської держпропаганди не виявляється так яскраво, як щодо НАТО. З одного боку, пропагандисти стверджують, що чи не від початку повномасштабного вторгнення в Україну російська армія воює саме з натовцями, які замінили собою нібито повністю розгромлені в перші ж дні війни Збройні сили України. З іншого боку – попереджають, що вступ формувань НАТО у війну призведе до їх тотального знищення. Тобто начебто наголошують, що натовських військ в Україні й немає. Інакше їх давно б розбили.
Провідні держканалів б'ються в щовечірніх істериках, обіцяючи розбомбити Париж, захопити Варшаву і спопелити Вашингтон, а Путін тим часом повідомляє, що не має жодних агресивних планів щодо країн НАТО. Зрозуміло, що вірити тут нікому не можна: на маніпуляціях, пересмикуваннях та брехні ці люди всі свої кар'єри збудували.
Той же Путін десять років тому стверджував, що не має відношення до «зелених чоловічків» у Криму, а Володимир Соловйов до того, як перетворився на головпропагандиста та еталонного шанувальника беззмінного російського президента, був просто безжальним його критиком. Але сам факт того, що чотири заповітні літери «НАТО» не сходять з мов усіх більш-менш помітних осіб російського телевізора та їхніх начальників, свідчить про те, що Альянсу вони бояться, вони його ненавидять, нехай навіть не завжди розуміючи, за що саме .
Головне виправдання війни
Взагалі створюється враження, що Північноатлантичний альянс виявився втягнутим (нехай і опосередковано) у війну проти своєї волі. Функціонери Альянсу роками обережно з Росією, намагалися не злити Путіна, заради чого навіть відклали у 2008 році на невизначений термін майже вирішене тоді питання про включення до складу НАТО України та Грузії. Та не допомогло.
І захоплення Криму в 2014 році, і розпочата того ж року окупація частини Донбасу, і нинішня великомасштабна війна виправдовувалися, зокрема, необхідністю «захистити Росію від можливої агресії НАТО». Для російської влади Альянс став такою собі паличкою-виручалочкою, за допомогою якої можна пояснити все, що завгодно.
«Ви навіщо Крим окупували? Щоб там не було баз НАТО. А чому Київ за три дні не взяли? Так НАТО втрутилося. Навіщо тисячами своїх солдатів кладете під Авдіївкою? А щоб туди НАТО не ввійшло. Навіщо Вугледар знищили повністю? Для того, щоб там солдатів НАТО не було».
Лише існування Північноатлантичного альянсу було і залишається для Росії головним виправданням війни та окупації. Але до 2014 року, до початку тоді ще гібридної, що ведеться нібито «повсталим народом Донбасу» російсько-української війни, НАТО було далеко не найдіяльнішою організацією, що погрузла в бюрократизм і запливла жирком мирних десятиліть.
Російська агресія вивела Альянс зі сплячки, розбурхала чиновників і бюрократів, які надто рано повірили в кінець протистояння з Москвою. Але навіть розбуджений і усвідомлений небезпека, що виходить від Росії, Альянс і близько не схожий на того монстра, яким його малює російська пропаганда. Навіть найактивніші дії НАТО не призводять до появи мільйонів біженців і руйнування цілих міст, не плодять вдів і сиріт, а російські дії, які нібито здійснюються у відповідь на натовські, – наводять і плодять. Росія буквально використовує сам факт існування Альянсу як пояснення беззаконня, що чиниться нею в Україні. Як у кумедному анекдоті: «Якби не ми, то це зробили б солдати НАТО».
Невідповідність реальності
Після звільнення Харківської області один із солдатів, які брали участь у боях за Харківщину і на власні очі бачив, що окупанти творили у зайнятих ними містах та селах, у серцях сказав: «Я розумію, що це може прозвучати дико, але було б чудово, якби росіяни перестали вдавати, що вони воюють з НАТО і справді напали б на якусь із натовських країн».
Справа зовсім не в кровожерливості бійця – йому зовсім не хотілося, щоби на війні гинули європейські союзники України. Справа саме в цій кричущій невідповідності реальності, в якій Росія вбиває українців та окупує українські землі, та офіційної російської риторики, яка наполягає на тому, що війна ведеться проти всього Заходу загалом і НАТО зокрема. Солдат вважав, що день, коли Росія нападе на державу – члена Альянсу, буде одним із останніх у її історії.
Україна не захищена Статутом НАТО, який прирівнює напад на одну з країн Альянсу до нападу на все відразу і спонукає до негайних спільних дій щодо відбиття цього нападу. І саме тому Росія й не ризикує нападати на країни НАТО – тому що в неї не вийде повоювати лише з однією чи двома, доведеться одразу битися з усіма 32-ма, з їхніми арміями, флотами, авіаескадрильями.
Статус кво
Вступ НАТО у війну досить швидко закінчив би цю війну, повернув би Україну в її законні, міжнародно визнані кордони, а Росію залишив би віч-на-віч із ганебною поразкою і, як мінімум, у глибокій кризі. Росіяни це чудово розуміють і тому, незважаючи на всі крики про війну проти НАТО, насправді Альянс не чіпають. У відносинах між Москвою та НАТО встановився певний статус-кво: росіяни не лізуть у бійку, в якій гарантовано швидко та з тріском програють, а Альянс тримається від війни подалі, побоюючись ядерної атаки росіян на свої міста.
Однак там, де НАТО прагне триматися подалі, окремі члени Альянсу демонструють готовність виступити вже нарешті проти Росії, яка роками обіцяє перекроїти карту Європи. Франція вже не перший тиждень відкрито обговорює можливість відправлення своїх солдатів в Україну. Подібні розмови, нехай поки що і за зачиненими дверима, йдуть у Великій Британії та Скандинавських країнах.
Поки що тільки розмови. Але варто пам'ятати, що постачання Україні систем ППО Patriot, установок HIMARS та західної бронетехніки почалися вже незабаром після того, як сама ця можливість почала обговорюватися на рівні урядів. До початку повномасштабної війни і навіть у перші її місяці це була заборонена тема, якої намагалися не торкатися. Але пройшов час, і сучасна західна зброя вже застосовується на фронті.
Донедавна забороненою темою була навіть згадка про можливість відправлення іноземних солдатів на допомогу українцям. Проте зусиллями французького президента Еммануеля Макрона табу було знято. Попереду, звичайно, ще чимало розмов та роздумів. Але крок у правильному напрямку європейцями вже зроблено. Залишилося набратися рішучості і зробити наступні.
Юрій Мацарський, “Ось так”
Про це Інформує ресурс UA-Obozrevatel, з посиланням на Хартія 97
