Найстрашніша зброя Путіна — не ядерна. Найнебезпечніша його зброя — це пропаганда та дезінформація. Із Заходом він воює цією зброєю ефективніше, ніж прийнято вважати.
Якби папі Григорію XV, який вигадав у сімнадцятому столітті термін «пропаганда», розповіли, яку величезну роль у майбутніх війнах та конфліктах відіграватимуть пропагандистські війська, він би не повірив. Але це сталося. Путін без цієї хмари пропаганди, якою він огортає світову громадську думку, швидко програв би всі свої війни і подався на звалище історії, де йому саме місце. Але він продовжує воювати, і на передовій його пропагандисти.
Брехня на експорт
Коли говорять про путінську систему брехні та дезінформації, насамперед мають на увазі тотальну пропаганду, спрямовану на внутрішню російську аудиторію. Націлена на розум і емоції одночасно, вона справді надзвичайно ефективна, пробиваючи захист навіть у досвідченої та мислячої частини населення. Що вже говорити про малоосвічену і морально примітивну його більшість. Але останнім часом став очевидним масштаб та витонченість пропаганди, спрямованої на закордонну аудиторію. Цьому вже присвячують доповіді та дослідження, але поки що про адекватну реакцію на погрози говорити не доводиться. Ще не всі діячі на Заході повною мірою усвідомили, що мають справу з військовими діями, що ведуть проти них. Це інформаційна війна, у прямому значенні слова «війна».
З подивом спостерігаю, як на дискусійні політичні передачі італійського телебачення запрошують не лише маловідомих путінських пропагандистів, які приховують під овечою шкірою вовчі зуби, а й давно перебувають під санкціями всесвітньо відомих брехунів: від Марії Захарової та Володимира Соловйова до міністра до міністра протягом 40 хвилин без жодних заперечень з боку ведучого розповідав про те, що Росія не нападала на Україну, що Зеленський — це Гітлер нашого часу, а Буча була театральною постановкою. Я вже не говорю про Олександра Дугіна, який, оскільки непогано говорить італійською, у перший рік війни коментував події чи не щотижня. У будь-якій книгарні Італії ви обов'язково знайдете хоча б кілька книг цього пропагандиста війни і розширення російського світу.
Звичайно, для на зовнішню аудиторію застосовуються зовсім інші методи, ніж на внутрішню, просуваються зовсім інші ідеї. Для внутрішнього споживача пропагується ненависть, його привчають до того, що насильство — нормальна річ і цього не треба соромитися, а захоплення «нових територій», що супроводжується кровопролиттям, — це логічна перемога російського світу над ворожим оточенням. Зовсім інша річ — продумані наративи для іноземної аудиторії.
Метод внутрішньої пропаганди – розлюднення. Зовнішня пропаганда, навпаки, апелює до найкращих людських почуттів. При цьому не забуває вона і про властиві західній людині уявлення про доцільність та справедливість. Пропагандисти чудово розуміють, що якщо для підгортання внутрішньої аудиторії в умовах монополізму можна діяти досить грубо, то на Заході, де існують конкурентні ЗМІ, пропаганда має бути більш витонченою.
Для західного споживача розповідається, як санкції гублять економіку Європи, а українські біженці з'їдають гроші, призначені для незахищених верств населення цих країн. Росія, як і будь-яка велика держава, має право на власну зону впливу, і більше вона, мовляв, не претендує. Для аудиторії «глобального Півдня» пропаганда представляє Росію як борця з неоколоніалізмом та імперіалізмом, а Україну як плацдарм, на якому США намагаються закріпити своє світове панування.
Національно орієнтована брехня
У кожної національної аудиторії творці російської пропаганди вишукують свої болючі точки. Скажімо, для німців справжнім кошмаром стає картина німецьких ракет, що летять на Росію, і полчищ німецьких танків, що йдуть по російській землі. Політики з огляду на настрої населення не хочуть цього. Безсоромно граючи на неминучому німецькому почутті провини, пропагандисти замилюють той факт, що Росія — це не СРСР, а від гітлерівських літаків і танків постраждала в другу світову значною мірою саме Україна. Ніхто не каже: якщо ви хочете спокутувати своє почуття провини, допоможіть Україні цього разу, коли на неї напали агресори з іншого боку.
Зовсім інший підхід у масованої російської пропаганди, спрямованої США. Читачам та слухачам нагадують про те, що на військову та економічну допомогу Україні йдуть бюджетні гроші, тобто «гроші платників податків». Чи готові платники податків фінансувати цю незрозумілу тисячолітню суперечку слов'ян між собою? І як витрачаються ці кошти, чи прозоро, чи немає тут корупції? Не лише тисячі фальшивих акаунтів у соцмережах, а й цілком реальні, авторитетні автори, довбають в одну точку: Росія сильна, дуже сильна, скільки не вбивай мільярдів у війну, ця наддержава програти не може, а якщо почне програвати, відповість розв'язуванням ядерної війни. А воно нам потрібне?
Крім переслідування конкретних цілей, пов'язаних з її військовою інтервенцією, Росія намагається вирішити завдання більш загального плану. Захід треба послабити. Найкраще для цього посіяти хаос у суспільстві, зосередити його увагу на внутрішніх проблемах (часто створюючи ці проблеми), розбити північноатлантичну єдність, скомпрометувати Сполучені Штати в очах їхніх партнерів. Росія вишукує серед персонажів західної політики популістів (лівих чи правих, ролі не грає), явно чи таємно підтримує їх, компрометує «істеблішмент», протиставляючи його «справжньому народові».
Брехня на картинці
Минулого року компанія Meta викрила значну мережу фальшивих акаунтів у соцмережах, які нібито належать газетам Der Spiegel, Bild, The Guardian та іншим західним урядам, які критикують політику щодо України. У десятках акаунтів публікувалися «розслідування», що нібито належать журналістам цих видань, про жахіття, які творять у Європі українські біженці, а на фронті — українські солдати.
Операція розпочалася у травні цього року, йдеться у звіті компанії, і була зосереджена навколо розгалуженої мережі з більш ніж 60 сайтів, які ретельно видають себе за справжні новинні ресурси. Протягом розслідування ми блокували домени, які використовувалися в операції, але вони намагалися створювати нові сайти, що передбачає наполегливість та постійні інвестиції у цю діяльність. Вони публікували матеріали та пости переважно німецькою, англійською, французькою, італійською, іспанською, російською та українською мовами. застосовані до Росії, завдають шкоди економіці Німеччини та Латвії. У випадку з Францією та Італією, постачання зброї залучають Францію та Італію до скоєння військових злочинів.
Навіть після цього гучного викриття діяльність у цьому напрямі не припинилася. Після теракту в “Крокус Сіті Холлі” з'явилася фейкова сторінка Der Spiegel, яка зображувала Україну спонсором тероризму. Публікації «двійників» розповсюджували боти в соцмережах, але цього разу було задіяно головним чином так звану X (колишній Twitter).
Окремим рядком, зважаючи на все, проходять у бюджеті глобальної російської пропаганди витрати на «євроскептиків». Адже ослаблення згуртованості Європейського союзу, у виставі Путіна, це важлива умова перемоги на фронтах. Тут доводиться залучати не фейкових, а реальних політиків, експертів, журналістів.
Минулого тижня спільне розслідування кількох ЗМІ викрило російську мережу дезінформації в Європі, яку називають «Двійник». За виглядом західних журналістів росіяни, які насправді працюють у «Известиях», на Першому каналі та РЕН-ТВ (справжні прізвища встановлені), брали інтерв'ю у західних політиків, потім розміщували вигідні фрагменти з них на фейкових акаунтах Frankfurter Allgemeine Zeitung, Spiegel, Wpie , The Guardian, Le Mond, El Mundo, після чого армія роботів розкручувала тему в соцмережах.
Просто брехня
А 28 березня прем'єр-міністр Бельгії Александер Де Кроо заявив у парламенті країни, що російські пропагандисти використали членів Європарламенту для просування своїх наративів у Європі. За словами Де Кроо, з'ясувалося, що Росія зверталася до членів Європарламенту, а також платила їм за просування російської пропаганди в бельгійському парламенті. Гроші передавалися через мережу сайтів Voice of Europe, що базуються в Чехії і займалися поширенням російської та антиукраїнської пропаганди. Уряд Чехії відразу ввів санкції проти Voice of Europe та її співробітників. Але очевидно, що це лише крапля у морі зовнішньополітичних пропагандистських ресурсів Росії. Усі вони діють нелегально, напівлегально чи навіть легально у всьому світі.
Стрижень російської дезінформації сьогодні — переконати Захід, що російська військова міць нібито можна порівняти з сумарною міццю України та її союзників. І нібито війна не має іншого рішення, ніж негайно припинити військові дії і закріпити те, що Росія встигла собі забрати. Подальше протистояння — даремно витрачені ресурси.
Це твердження, як і все, що російська пропаганда розповсюджувала раніше, є цілком хибним. Воно тільки доводить, що сили Путіна закінчуються і він вкрай зацікавлений у перепочинку. Але чи він відмовляється від своїх планів щодо знищення України як самостійної держави? Відповідь на це питання точно не треба шукати в глибинах того моря дезінформації, яким Росія затопила світовий інформаційний простір.
Джерело: Андрій Мальгін, The Moscow Times
