Ну що, підпилив гілку, на якій сидів. І ще пощастило, що не зовсім сидів. Відлуння корупційного скандалу все ще розноситься владними кабінетами та іншими угорськими вуличками. Так, президент Угорщини є фігурою ближчою до номінальної, хай і не настільки, як англійський монарх. Зрештою, Тамаша Шуйка було обрано президентом не на всенародному голосуванні, а парламентом. Але яка різниця, якщо тепер Орбану є, на кого спертися.
Багаторічний угорський прем'єр вибудував свою політику за простим як дверима і давнім як колесом принципом «Поділяй і володарюй», а також на впевненому культивуванні ненависті в суспільстві. Домовився до того, що назвав Європейський Союз окупантами. Щось за 14 років прем'єрства Орбан «окупації» не чинив опір. Той ще колаборант, який до того ж хоче особливих відносин з Росією та Китаєм. Замало стільців, навіть з урахуванням потужного обсягу орбанівської п'ятої точки.
Багаторічному прем'єру Угорщини кинув виклик політик із багатозначним, як для самоназви цього народу, прізвищем Мадяр. Здавалося б, Орбан має все, що потрібно для протодиктаторського щастя: свій президент з декоративними повноваженнями, ручний конституційний суд (саме цю інстанцію очолював свіжоспечений глава держави Шуйок), найпопулярніші ЗМІ в країні під нігтем.
Якщо щось піде не так – колеги проконсультують. Перед Орбаном є приклад товаришів Сі, Путіна та Ердогана.
Тільки ось з останнім – зовсім свіжа проблема. Незважаючи на багаторічне президентство, партія останнього з тріском програла місцеві вибори у Туреччині. А це не те що дзвіночок – сполох. Хоча, здавалося б, Реджеп Таїпович у світлі пригніченого путчу в 2016 остаточно утвердився у власному султанстві. Тільки країна в НАТО, опозиція є, зовсім згортати демократію — доріжка слизька. Та й без цього – Ердогану такого не порадить, наприклад, екс-президент України-втікач Янукович, який доживає свої дні в Росії.
Ось і доводиться, що Ердогану, що Орбану миритися з існуванням опонентів, які погрожують відібрати насиджені крісла в обох правителів.
І для обох, який збіг, саме місцеві вибори 2018 року стали справжнім вододілом. Адже саме цей електоральний цикл буквально вимірює температуру суспільних настроїв на місцях. Місцеві вибори, політики, які виставляють на них свою кандидатуру – найближче до народу. Буквально.
І, начебто, на центральному рівні все схоплено. Виходить, як здається і Ердогану, і Орбану віртуозно лавірувати в рамках євроінтеграційних структур, торгувати з Росією, наголошувати на своєму «нейтралітеті», проте ж – ні.
США уважно стежать за дотриманням Анкарою санкційного режиму, а що Угорщина?
У країні розгоряються протести. Орбана поперемінно то виводять на каву, то буквально замикають у туалеті щодо допомоги Україні. І опір європейським «окупантам» виходить дуже собі.
Хто платить за даму, той її танцює. А без європейських грошей Орбану просто ніяк. І наступна поразка не обов'язково може статися на місцевому рівні. Ще й на геополітичному рівні Орбан втратить посаду, а Росія – «союзника» в ЄС.
Автор: Сергій Романов, політичний оглядач
