Відставання гірше за кризу.
З перших днів війни почалися суперечки про те, що тепер чекає на економіку Росії. Минуло вже два роки, а вони не вщухають. Скоро все звалиться, попереду крах, долар по 150 рублів, порожні полиці, вилучення вкладів та інші жахи, кажуть одні, за що їх прозвали «армагеддонниками». Санкції не працюють, спад 2022 року відіграний і зростання продовжується, доходи населення зростають, а бідність та безробіття знижуються – економіка успішно перебудовується, проблеми є, але вони вирішуються, відповідають чиновники та інші штатні оптимісти.
Життя тим часом йде своїм шляхом. Якщо порівнювати країни між собою, то на довгому горизонті ситуація напрочуд стабільна, зазначає докторант Університету Брауна Сергій Єгієв. Він наводить приклад графіка Дарона Аджемоглу: за 40 років, з 1960 по 2000 рік, «співвідношення сил» у світовій економіці змінилося незначно. «Так, є історії успіху (наприклад, Південна Корея стрибнула із країн із слабкою економікою до першого ряду). Так, є історії довгострокових невдач (Аргентина, з якою РФ часто порівнюють). Але це винятки. А в середньому країни не стрибають із класу в клас».
Довгострокові тренди важче ламаються: вони сформовані якимись фундаментальними причинами, з колії важко вибратися. З їхньої тлі здаються сильними сьогоднішні стрибки виявляються лише тимчасовим відхиленням. Тому спробуємо поглянути на те, що відбувається в економіці, на відносно довгому періоді.
У СРСР, навіть пізньому, любили порівнювати різні показники із 1913 роком. Це був останній нормальний рік – наступного розпочалася Перша світова війна, потім громадянська, і на місці царської Росії з'явився СРСР. Ми також візьмемо за точку відліку останній спокійний рік – 2013-й, коли наслідки кризи 2008–2009 років були подолані, Путін повернувся до влади, анексії Криму ще не сталося, а про війну й подумати ніхто не міг.
10 років – зростання немає
Володимир Путін любить хвалитися, що ВВП торік зріс на 3,6% – більше, ніж у середньому у світі та чим був спад у 2022 році. Не обговорюватимемо зараз, скільки в цьому ВВП снарядів і танків, від яких людям ніякої користі, і чи достовірні ці цифри. Виходить, що під час війни економіка Росії зростала на 0,75% на рік. Може здатися дивним, але це відповідає тенденції останніх 10 років: за 2014–2023 роки ВВП зріс на 11,5%, що відповідає 1,1% на рік.
Росіянам від цього зростання користі мало: краще вони жити не стали. Аннексувавши Крим, влада зробила ставку на патріотичну мобілізацію і, на відміну від кризи 2008–2009 років, не заливала економіку грошима, пояснював асоційований дослідник Центру Девіса в Гарварді Андрій Яковлєв. Реальні наявні доходи населення впали, і навіть після торішнього зростання все ще нижче, ніж у 2013-му («реальні» означає з поправкою на інфляцію, «розташовані» – після вирахування обов'язкових платежів: податків, кредитів, комуналки). «Щодо наших доходів 2014–2023 роки можна сміливо називати втраченим десятиліттям», – констатували аналітики MMI.
Могло бути й гірше, але Центробанк всерйоз взявся до інфляції. Саме 2014 року він перейшов до нової політики – таргетування інфляції: позначив мету 4% на рік і прагнув сильно від неї не відхилятися. Вдавалося це не завжди: за 10 років ціни все одно зросли вдвічі (у середньому – на 7,15% на рік).
У жертву помірної інфляції довелося принести карбованець. ЦБ тепер не підтримує курс, а втручається в торги, аби його коригувати, коли коливання загрожують фінансовій чи ціновій стабільності (наприклад, надто сильне падіння може спричинити паніку вкладників та банківську кризу). У результаті за 10 років долар подорожчав у 2,7 раза.
Це набагато більше накопиченої за 10 років різниці в інфляціях у Росії та США (там вона за 10 років склала 31,7%), яка на довгих (дуже довгих) проміжках часу близька до зміни курсів. Отже, якщо вважати курс валют барометром економіки, то він явно показує: з нею щось не так. У доларовому вираженні наші доходи, мабуть, уже ніколи не повернуться на рівень 2013 року, констатують аналітики MMI.
Але є й добрі новини. Порівняно з 2013 роком у Росії знизився рівень бідності – частка людей з доходами нижче встановленого урядом мінімуму, в 2023 він був 14 439 рублів. Особливо сильно бідність знизилася під час війни («Важливі історії» розповідали, як це сталося). Щоправда, за 10 років життя пенсіонерів не покращало (реальні пенсії не змінилися), а виходити на пенсію стало важче (розмір середньої пенсії по відношенню до зарплати впав з 33,3 до 26,4%).
Зменшилася і нерівність. Коефіцієнт його коефіцієнт Джині (що він більше – тим сильніша нерівність) за 10 років трохи знизився. Це втішний приз за стагнацію економіки: зазвичай, коефіцієнт Джіні збільшується, коли економіка швидко зростає. Загалом, росіяни стали в середньому трохи біднішими, зате ближче один до одного.
Коли економіка ледве зростає, а доходи населення падають, людям складно збільшувати споживання. Воно ці 10 років зростало ще повільніше, ніж ВВП – у середньому рівно на 1% на рік, а за 10 років – на 10,4%. Частка витрат людей кінцеве споживання скоротилася з 52,6 до 49,8% ВВП. Що ж, країни мають інші пріоритети.
На державній голці
Люди означають дедалі менше, а держава дедалі більше. Його роль економіці неухильно зростає. Про необхідність її зниження було сказано багато правильних слів, але все йшло в іншому напрямку.
У 2019 році було затверджено довгостроковий бюджетний прогноз, який передбачав зниження роздутих державних видатків до рівня початку або середини 2000-х років, але він уже виглядає застарілим, зазначав експерт ЦМАКП Еміль Аблаєв. Експансія ведеться за рахунок військових витрат, а скорочувати їх, навіть якщо влада збереться, буде дуже складно. За 10 років частка бюджету економіки зросла з 35,6 до 36,8% ВВП.
Трохи краще з іншою вічною темою – зниженням залежності економіки від нафти. «Ми завжди говорили: «Коли ж ми зліземо з нафтогазової голки?» Ось поступово ця тенденція набирає обертів», – радів Путін на економічному форумі минулого літа. Деякий прогрес справді є, але на таких оборотах Росія ще довго злазитиме з нафтової голки.
Частка нафтогазових доходів федерального бюджету скоротилася із 50 до 30%. У реальному вираженні (з поправкою інфляцію) вони зменшилися на третину. Це результат не тільки російської економічної політики (інші, нафтогазові доходи бюджету зросли в 1,5 рази в реальному вираженні), а й світової кон'юнктури: 2013 рік був останнім роком нафти дорожчим за $100.
Частка нафтогазового сектора у ВВП за останні шість років (раніше Росстат не повідомляє) сильно коливалася, але в результаті залишилася колишньою: 16,5% в 2023 році проти 16,6% в 2017-му. Якщо взяти видобуток корисних копалин (туди потраплять вугілля, руди та багато чого, але не увійдуть продаж палива на заправках та багато чого ще), то її частка у валовій доданій вартості навіть зросла з 9,3% у 2013 році до 12,4% .
У будь-якому разі роль нафти та газу в економіці Росії набагато важливіша. Створювана ними рента просочується в економіку через держвитрати (наприклад, бюджетники, як і всі, платять ПДФО із зарплат та податок на додану вартість при покупках, а ті, хто щось їм продав – податок на прибуток), у вигляді великих зарплат у галузі (вона у видобутку нафти і газу в 2,2 рази вище за середню по країні), вигод для неефективних постачальників (будівельників сумнівних трубопроводів, виробників труб та ін.) і навіть споживачів (внутрішні ціни для населення і не тільки для нього нижчі за світові) , пояснював професор Університету штату Індіана Майкл Алексєєв Він оцінював загальну нафтогазову ренту у 24% ВВП.
Радіти падінню частки нафтогазових доходів бюджету поки що рано, резюмує професор ВШЕ Євген Коган: третина доходів федерального бюджету – це дуже багато, залежність від нафти і газу все ще дуже висока, зниження доходів від них доводиться компенсувати збором від інших секторів, а якщо ситуація в нафтогазовому сектор погіршиться, податки знову підвищать.
Відставання гірше за кризу
Внаслідок всіх пертурбацій в останні 10 років в економіці змінилося не так багато. Ця сумнівна стабільність – зворотний бік вражаючої стійкості в кризи: якщо весь час готуватися зустріти чорний день, то виходити погано.
Може здатися, що нічого страшного в цьому немає. У цьому полягає пастка. Спочатку нічого особливого, страшно стає, якщо дивитися на довгий термін, на десятиліття. За 10 років зайвий 1% зростання дає різницю у 10,5%, а за 20 років вона зростає до 22%. Світова економіка останні 10 років зростала в середньому на 2,7% на рік та порівняно з 2013 роком додала 31,5%. Проти 11,5% у Росії. Різницю в 20% за кілька ударних років не відіграти.
Десять років без зростання набагато гірше, ніж одномоментна криза, з якої походить швидкий вихід; економісти більше переймаються втраченим десятиліттям, пояснював професор Каліфорнійського університету Олег Іцхокі: «А якщо 20 років втраченого зростання, то це вже безповоротне відставання, яке надолужувати дуже складно».
Розмови про «п'яту економіку світу» та інші досягнення лише відволікають від простого факту, що економічно Росія – міцний середнячок, який далеко відстав від лідерів, якщо брати не абсолютні показники. На душу населення ВВП ($13 тис. минулого року) близький до середньосвітового ($13,3 тис.), за цим показником вона на 68-му місці, а якщо перерахувати за паритетом купівельної спроможності, то на 58-му.
Росії необхідно наздоганяти лідерів, але більшість прогнозів обіцяють їй у наступні роки зростання в межах 2%, хіба що записні оптимісти з Мінекономрозвитку обіцяють більше. МВФ прогнозує зростання світової економіки понад 3%.
Можливо, Росія, як і багато інших країн, потрапила у пастку середнього доходу: після майже 10 років бурхливого зростання в нульові роки вона досягла певного рівня та загальмувала. Далі для швидкого зростання були потрібні інші фактори: технології, хороші інститути тощо. буд. Технології можна було купувати, а ось інститути деградували.
«Втягування російської економіки у стійко низькі темпи зростання – менше 2% на рік – не кажучи вже про неконтрольовані ризики скочування в темпи близько 1% і нижче означає виникнення критичних ризиків для відтворення російської економіки та цілісності суспільства, – зазначав керівник ЦМАКП Дмитро Білоусов. – Таких темпів просто не вистачить для відтворення економіки (навіть мінімального – будівництва інфраструктури, відтворення мінерально-сировинної бази тощо), протидії бідності, забезпечення національної безпеки. Тому 3–3,5% на рік – це вимоги навіть розвитку, а безпеки. З таким гострим викликом у сфері економіки Росія ще не стикалася».
Втішає те, що на довгих горизонтах мало прикладів карколомних злетів і падінь, розмірковує Єгієв: «РФ може стати Аргентиною своєї епохи, такий ризик є», – але ймовірність цього йому видається дуже перебільшеною. РФ – міцна економіка другого ряду і, швидше за все, після криз і бумів, їй і залишиться, вважає Єгієв: «Не виб'ється в перші. Чи не впаде нижче. Глобальні чотири із мінусом. Там економіка РФ тупцювала останні 10 років, туди ж і повернеться років через 15».
Про це повідомляє ресурс ЮА Обозрєватель, з посиланням на Хартія 97