Це частина загальної тактики та стратегії ведення війни.
Дуже важко дати збалансовану оцінку стабільності путінського режиму. Очевидною помилкою був початковий консенсус, відповідно до якого режим вкрай не стабільний, і його війна швидко доконає. Режим справді був і залишається дуже нестабільним, але війна його непогано стабілізує, виступаючи в ролі консерванта, кинутого в компостну яму: пузириться, але не вибухає. Коли очікування швидкої деградації під дією санкцій не виправдалися, виник новий, як на мене, такий самий помилковий консенсус (який зараз домінує) про деяку військову гіперстійкість путінського режиму.
Громадська думка на Заході, не кажучи вже про Росію, схиляється до того, що воювати Путін може якщо не вічно, то довго грошей стало тільки більше, снаряди і люди є, а що ще потрібно? Насправді потрібно багато, і цього багато не вистачає. Ось нам для життя крім білків, жирів і вуглеводів теж багато чого потрібно – вітаміни, мікроелементи, всякі там D або B, або хоча б ті ж мідь чи цинк, не кажучи вже про залізо. Всього цього потрібно не так щоб дуже багато (не стільки, скільки жирів або вуглеводів, принаймні), але дефіцит, що повільно накопичується, призводить до незворотної деградації і дегенерації організму. Щось подібне зараз відчуває і путінський режим. При тому, що базові потреби він може забезпечувати на пристойному, а іноді й кращому, ніж раніше, рівні, непомітно відбувається накопичення дефіциту тих «соціальних мікроелементів», без яких суспільство тривалий час існувати не може.
В останні місяці мене не залишає відчуття, що Кремль свідомо і масштабно блефує, імітуючи благополуччя у всіх сферах життя і особливо у військовій. Це частина загальної тактики та стратегії ведення війни, однією з цілей якої є прагнення зламати волю супротивника до опору. І все ж таки це блеф. Реальний стан речей набагато гірший, ніж це презентується. Усі основні рішення – тимчасові, шиті на білу нитку. Результати, зокрема на фронті, досягаються ціною напруги практично всіх сил. Додаткових ресурсів немає, озброєння йде на фронт із коліс, радянські підприємства працюють на кордоні своїх можливостей, працювати на них нема кому і так далі. Вся система покрита мікротріщинами. Неозброєним оком їх поки що не видно і на швидкість вони не впливають. Бувай.
Я гадаю, логічно говорити про обмежене плато стабільності для режиму в умовах війни. Це як крива збирання податків (актуальна сьогодні тема): до певного моменту при підвищенні податкової ставки сума податків, що збираються, зростає, а потім різко починає падати. Виникає парадокс: що вища податкова ставка, то менше бюджет отримує грошей. Так і з війною – спочатку вона діє як стабілізуючий момент, але через якийсь час перетвориться на фактор дестабілізації. Проблема Путіна полягає в тому, що вловити цей момент дуже складно. Якось можна заснути ввечері в одній країні, де всі дуже люблять війну, а прокинутися – в іншій, де вже ніхто не хоче воювати.
Володимир Пастухов, Telegram
Про це Інформує своїх читачів портал ЮА Обозрєватель, з посиланням на Хартія 97
