Речник Путіна, Дмитро Пєсков, залишився надзвичайно незадоволений коментарем офіційного представника уряду Німеччини, Штефана Корнеліуса, про те, що у Росії залишилося 12 годин до кінця 12 травня (на момент заяви), і якщо вона не ухвалить рішення про припинення бойових дій, європейські партнери розпочнуть підготовку обмежувальних заходів.
“До цього застереження ми вже чули попередження два дні тому. Якщо ви пам’ятаєте, вони також були висловлені в досить категоричній формі. Але така мова ультиматумів для Росії неприйнятна, вона не підходить. З Росією не можна розмовляти подібним чином”, – заявив Пєсков.
Складається враження, що ситуація суттєво змінюється. Причин для публічних образ Пєскова та Медведєва буде ще чимало.
Раніше вимогу західних лідерів запально прокоментував Дмитро Медведєв, запропонувавши помістити плани щодо миру в їхні «всеосяжні спини». Що це за спини такі, колишній президент РФ не уточнив, не поділився фаховою думкою, але прозвучало жваво.
Цікаво спостерігати за Росією, яка насправді не звикла, коли з нею говорять мовою ультиматумів. Завжди вважалося само собою зрозумілим, що це лише її виключне право. Варто згадати історичну заяву заступника міністра закордонних справ РФ Сергія Рябкова у січні 2022 року, що «НАТО має збирати пожитки та повертатися до рубежів 1997 року».
Організація Північноатлантичного договору, як відомо, збагатилася традиційно безсторонніми Швецією та Фінляндією, а також тісно інтегрувалася з Україною у військово-промисловому плані, проте тоді гучні висловлювання російського дипломата відлунювали на тлі нудних застережень дипломатів класичного зразка, які спостерігали за підготовкою російських армій до вторгнення в Україну, щодо дотримання міжнародно-правових стандартів.
Запізніла реакція Заходу
Захід насправді постійно реагував другочергово на провокативні кроки Кремля, побоюючись певних «червоних ліній», які, здається, існували виключно в переляканій уяві керманичів, яких обирали радше для рутинної політико-бухгалтерської роботи в мирний час, а довелося діяти в умовах, близьких до бойових.
Захід насправді постійно реагував другочергово на провокативні кроки Кремля, боячись певних «червоних ліній», які, здається, існували винятково у тривожних думках керівників.
Потреба у рішучості
Потрібно було три роки війни в Україні та обґрунтовані побоювання, що Сполучені Штати почнуть нехтувати своїми північноатлантичними зобов’язаннями, щоб європейські ватажки набралися відваги спілкуватися з Путіним так, як мав розмовляти Захід ще до початку повномасштабного вторгнення в Україну. Як неодноразово зазначав Зеленський, суворий діалог із Кремлем у ситуації, що наближалася до війни, міг би її запобігти. А так довелося відповідати на неї вже після факту, розплачуючись за відсутність «профілактичної» рішучості, простіше кажучи – за боягузтво.
Новий підхід Європи та підтримка партнерів
Тепер Європа набралася мужності і почала спілкуватися з росіянами їхньою мовою, що стало дуже прикро. Окрім власне образи на неприпустимий тон європейців, тут криється невдоволення Трампом, який раптом, здається, схиляється до підтримки лідерів Старого Світу, називаючи їх у незвичному для себе стилі союзниками.
І Ердоган, господар імовірного заходу, знову, як не раз уже траплялося, витягнув з-під одежі шаблю та приєднався до заяв.
Спритна, на перший погляд, ініціатива Путіна відновити перемирні дискусії в Туреччині перетворилася на ультимативні заклики як Зеленського, так і Трампа, щоб Путін особисто з’явився до Стамбула. У зв’язку з цим американський лідер не відкинув власної участі у зустрічах, а у випадку відмови Путіна – посилення обмежувальних заходів проти Росії. До того ж, Ердоган, господар майбутнього заходу, знову, як це вже відбувалося неодноразово, продемонстрував рішучість та підтримав твердження про необхідність тридцятиденного припинення бойових дій. У Кремлі, проте, не звикли до такого тиску. До речі, чи відбудеться зустріч із Путіним, залишається невідомим, але зустріч Зеленського з Ердоганом у Стамбулі є беззаперечною.
Зміна підходів у спілкуванні
Захід, нарешті, набуває схильності спілкуватися з противником відверто та категорично, переконавшись, що будь-яка інша манера розмови сприймається Путіним як слабкість і спонукає його до подальшої загострення ситуації. Складається враження, що обставини суттєво змінюються. Причин для публічних образи прес-секретаря Пєскова та Медведєва в майбутньому буде чимало.
