За свою нову історію Фінляндія отримала низку наочних уроків, у тому числі зробила власні висновки у тому, що з сусід перебуває в її східному кордоні. Головною думкою цього висновку є розуміння того, що війна з сусідом неминуча і питання лише в тому, коли і за яких обставин це станеться. І справді, якогось іншого висновку з вікової історії незалежності Фінляндії зробити просто неможливо. Просто нагадаємо пару яскравих епізодів, які вплинули на формування такого ставлення до сусіда, що з'їхав з життя.
Формальна незалежність Фінляндії спирається однією з перших декретів, виданих більшовиками у грудні 1917 року і підписаного самим Леніним. Власне, більшовики тільки прикривалися дурними теоріями про світову революцію, яку вони самі й почнуть із Росії, а самі в це не вірили. Про це свідчать залишки не до кінця цензурованих спогадів самих більшовиків, які брали участь у захопленні влади. Їх більшу частину товариш Сталін пізніше утилізував, щоб вони не руйнували нові теорії, але насправді ні в кого не було довгих планів щодо утримання влади.
Ми оцінюємо минулі події з висоти поточного моменту, коли є повна ясність у тому, що і як минуло, чим закінчилося і що вийшло внаслідок багатьох дій. А якщо спробувати подивитися на всю ситуацію очима людини, яка знаходиться всередині процесу і на той час абсолютно не уявляючи того, що буде завтра, то оцінки поточних подій будуть іншими, а часто й протилежними тим, які потім були постульовані після завершення процесів. Якщо спробувати застосувати подібний підхід, то ситуація, в якій опинився Ленін та ближнє оточення, виглядала зовсім не так, як ми звикли її бачити. І це важливо для розуміння того, чому Фінляндія отримала «вільну».
Передісторія
На початок замісу в Санкт-Ленінграді, самому Леніну вже виповнилося 47 років. З них, останніх 17 років він жив у Європі і можна сказати, що половину свого свідомого життя він провів як молодий балбес, не обтяжений матеріальними проблемами, а другу половину – і зовсім за кордоном, де крім офіційно відомих виступів перед товаришами та з'їздів чогось -то там, Ілліч непогано виступав по шинках і борделях, промотуючи сімейні та партійні бабки. Звичайно, розвернутися за повною програмою, як цього вимагала душа вождя, йому не вдавалося, оскільки для такого винятково паразитичного способу життя бабла, режим Денді, рішуче не вистачало.
Проте, Ілліч добре орієнтувався серед кабарі, громадських будинків та інших, дуже не пролетарських закладів, де і зібрав великий букет негативних хвороб. Але фокус тут у тому, що такий формат життя не був вимушеним явищем, як у агента під прикриттям чи терориста, адже, за великим рахунком, у країнах перебування він не представляв жодних проблем місцевій владі, якщо, звичайно, не кричав на весь шинок: «Ха -А-ми-и! ». Навпаки, йому подобалася ця «движуха» і лисого ходока добре знали працівниці червоного ліхтаря. Не дарма ж у його дружини прикриття Надії Крупської, від споглядання таких буйних походів її особистого вождя, були такі витріщені очі й не було дітей. Тож тут треба розуміти, що за 17 років життя «в екзилі» Ілліч не просто втягнувся в таке життя, але отримував від цього задоволення.
Між іншим, приблизно такий самий спосіб життя вів не лише Ілліч, а й інші товариші, які за визначенням не були пролетаріями, але паразитували на марксистській теорії. До речі, це дозволяло вести безбідний спосіб життя, просто імітуючи боротьбу. Власне, прямо зараз можна подивитися на те, як жирують деякі титульні волонтери під дахом зелені, щоб зрозуміти, що то за партія більшовиків така була. Публіка жила з спільнока, який в основному наповнювався спонсорськими пожертвуваннями дивних багатіїв-філантропів як з Росії, так і з Європи.
Ті начиталися праць різного роду теоретиків і теж були впевнені в тому, що капіталізм стоїть на краю своєї могили і що все якось зміниться, а ось як – невідомо. А тут цілком інтелігентна та освічена публіка мовить про те, що вона таки знає, як зробити цей перехід правильно і ті, хто робитиме регулярні внески, отримають привілейоване становище у новому суспільстві.
Найменша частина внесків забезпечувалася невеликою кількістю бригад гопників, в одній з яких був Сосо Джугашвілі, він же – Коба, а пізніше – Сталін. Тобто, братва збирала досить значні суми грошей «на дрони», вірніше – «на боротьбу», але на ці гроші переважно непогано собі жила. А з урахуванням того, що вони ні перед ким не звітували про те, скільки грошей було зібрано і скільки з них, на що витрачено, то партійна каса, в першу чергу, служила забезпеченням звичного життя для Ілліча та групи товаришів, які по суті були шахраями, але прикривалися марксистськими ідеями, щоб котируватися як «ліві політичні сили». Прямо зараз можна спостерігати щось подібне, коли бабло йде в ультра-ліві та ультра-праві партії рівно в тому ж режимі і з тим самим результатом, оскільки в першу чергу, вони використовуються на досягнення потрібного лиску їхніх лідерів. І ось у такому режимі товариш Ленін жив 17 років, а інші вважають, що й більший термін.
Для розуміння значення такого стану справ кожен може поспілкуватися з родичами чи знайомими, які виїхали за кордон хоча б на початку широкомасштабного вторгнення і прожили там кілька років, не кажучи вже про тих, хто там прожив 5 або 10 років і запитати їх про те, чи мають вони. вони плани повертатись назад? Цю саму відповідь можна було отримати й у Ілліча, оскільки людина – істота адаптивна та швидко звикає до нових умов життя. Якщо ж ці умови кращі, ніж ті, що були на колишньому місці, можна не сумніватися в тому, що особливого бажання взяти і повернутися не буде апріорі. Тим більше, коли вдалося забезпечити стабільне джерело доходу, що дозволяє забезпечувати прийнятний або зовсім гідний спосіб життя.
Простіше кажучи, у свої 47 років ні сам Ілліч, ні та зграя більшовиків, яка його оточувала, вважали, що добре влаштувалися. Війна, що роздирала континент, їх не торкалася жодним чином і за нею можна було спокійно спостерігати з нейтральної Швейцарії, наприклад. Щоправда, війна безумовно відбилася на рівні матеріального забезпечення більшовиків, оскільки надто велика кількість спонсорів переключилася на інші проблеми, і тому пояси довелося затягнути тугіше, але з партійної каси частину коштів відклали «на чорний день» у тій же Швейцарії, в банках яких було не лише таємні, партійні рахунки, а й особисті – борців за перемогу пролетаріату, і тому бідувати більшовикам не довелося й у цей момент. Тому уявити собі, що Ленін раптом зірвався і поїхав у росію робити революцію, тим більше – з дуже збіднілими фінансами, може лише людина, яка має потужну фантазію.
Крім того, тут слід враховувати ще один важливий момент. Будь-який шахрай, він же – фармазон, за своїм визначенням – не дурень. Якщо він має мізки для того, щоб розвести лоха або безліч лохів з грошима, то вже тільки це викликає респект і поважуху в цеху злочинців. У в'язницях шахраї мають непогані шанси зайняти високе становище у місцевій ієрархії. Звичайно, відчайдушна босота – злодії, завжди мали вищий статус, але шахраї були поруч і часто-таки вони керували різними арештантськими рухами.
А все це до того, що більшовики, які годували імітацію авангарду європейського, пролетарського руху, безумовно й однозначно засвоїли базову теорію класової боротьби, яку написали товариші Карл Маркс та Фрідріх Енгельс. Більше того, в ті часи їм доводилося постійно сходитися в публічних дебатах з опонентами, які теж не погано знали марксистську теорію, і тому той самий «Капітал» вони знали на зубок і безумовно – не лише його, а й спадок цих та інших класиків. Просто не орієнтуючись у таких справах, ти не зможеш спритно сховати кульку в наперстках або впарити акції золотої копальні в Атлантиді.
Так само ти не зможеш переконати спонсорів у тому, що ти справді займаєшся справою просування «свободи рівності та братерства», а не зосередився на рухах вказівного та середнього пальця, щоб акуратно вибити «лопатник з горища лоха», доки він слухає твої казки. А все це до того, що Карл Маркс, у своїх друкованих працях, не раз і не два писав про те, що в Росії революція якщо колись і станеться, то в останню чергу вже за Європою. А першими мали революціонізуватися Англія, Німеччина та Франція.
Це все Ленін безумовно читав, як читали і його соратники, а тому взяти і кинути все у Швейцарії, щоб поїхати в чужу для них росію і спробувати там щось таке зобразити у вигляді революції, всупереч основоположнику теорії, на яку вони спираються самі, було б чимось схоже на біполярний розлад. Більше того, сам Ленін, лише місяць до відбуття на батьківщину, виступаючи перед швейцарською молоддю, висловився приблизно так: мовляв, люди похилого віку, можливо, не доживуть до битв майбутньої революції. Тобто, як мінімум до цього моменту, товариш Ленін начебто й не відмовився від ідеї пролетарської революції як такої, але точно був упевнений, що така станеться не за його життя.
І ось 9 квітня 1917 року товариш Ленін та його соратники не просто повірили в те, що революція може статися за їхнього власного життя та безпосередньої участі, але що її необхідно зробити прямо зараз. Саме тому цього дня вони вже спостерігали пейзажі Швейцарії через вікна того самого запломбованого вагона, який йшов транзитом Німеччиною, до Стокгольма. Між іншим, товариш Ленін, що не курить, тут же влаштував пропускну систему в сортир, для охочих покурити.
Це тепер уже достовірно відомо про те, що такий фундаментальний зрушення з приводу уявлення про терміни початку світової революції, стався після спілкування з представниками німецького генштабу. Вони зробили Іллічу та його команді настільки жирну пропозицію, що від нього просто неможливо було відмовитись. Пропозиція була підкріплена золотом у кількості, яку спонсори за всі ці роки навіть близько не могли надати, а головне – мета була простою, підняти смуту в Росії настільки, щоб вона вийшла з війни.
Джерело: Anti-Colorados, Defence-Line