Потопи в кількох регіонах Росії не спричинять масових заворушень, проте можуть стати відправною точкою великих проблем. Яких саме?
Повінь у Росії – це, звісно, не “чорний лебідь”, а “чорний півень”. Вибачте за несвідомий каламбур. Різниця між лебедем і півнем очевидна кожному за орнітолога-любителя. Півень – птах домашній, обмежений у локальному просторі. Його ареал визначається двором та парканом, хоч у росіян паркани і не в моді. Ось тому скільки б цей півень не кукарекав в Оренбурзі, Орську та навколо них, це ні до чого на інших територіях Росії не спонукає, а тому ні до чого не приведе.
Якби це був “чорний лебідь”, ми б його відчули п'ятим пунктом свого колективного організму. Але ця повінь може стати чимось неприємнішим за просто локальну катастрофу значних масштабів. На думку лізуть аналогії історичної давності. Голод у Надволжі і великий рух зголоднілих і знедолених народних мас людей звідти на південь Росії. Отже, на мою думку, повінь може стати фактором активних ротацій, а з ними – глибокої незадоволеності, тертя, взаємного дискомфорту. Воно волає про те, щоб маніпулятори свідомістю великих мас переключили на нього всю увагу державного тіла. Точніше, потерпілі волають, а на них ніхто не бажає перемикатися.
Тому в умовах війни повінь залишиться чимось на кшталт витісненої травми. Уявіть собі, ці люди одночасно втратили і холодильники, і телевізори. Вони по суті об'єднані тепер в альтернативну групу постраждалих, пов'язаних спільною долею і спільним лихом. А незабаром на іншу частину Росії чекає інший півень, але вже червоний. Горітиме тайга. І вони дуже втомляться її гасити. І ось тоді чорний півень і півень червоний народять гидке каченя, яке згодом може стати для всієї Росії справжнім “чорним лебедем”. Вірніше, Чорно-Червоним Лебедем ім. Дмитро Яроша.
Автор: Андрій Бондар, блогер.