16 березня 2014 року в Криму відбувся так званий “референдум”, результати якого не визнала жодна цивілізована країна. А вже 18 березня Путін виступив із промовою, яка, як виявили дослідники, має чимало текстуальних збігів із “Судетською промовою” Гітлера.
Чим закінчилася промова Гітлера, ми всі знаємо. І сподіваємося, що для Путіна історія завершиться так само.
Але чи не забули самі українці про Крим? Чи не збився наш фокус після трьох років страждань і випробувань? Ми готові відмовитися від Криму, чи будемо боротися за нього, незалежно від того, скільки це триватиме? Питання – важливіші, ніж здається.
За даними соціологічного опитування КМІС, який було проведене в жовтні 2024 року,
- 90% українців переконані, що Крим повинен повернутися до України;
- 94% респондентів не погоджуються з російським міфом, що Крим “завжди був російським” та має лише російську історію.
Жодна влада в Україні юридично не відмовиться від Криму, так само як ніхто у світі, крім маргінальних режимів, не визнає його російським.
Тобто повторюється ситуація, яка склалася після окупації Москвою трьох балтійських країн. Західний світ, навіть в умовах потепління та розрядки у відносинах з СРСР, не визнавав їх анексію. Так тривало півстоліття.
Так само буде і з Кримом: як тільки складуться обставини і Україна зможе повернути півострів – світ визнає наше право. Тому так важливо демонструвати нашу єдність: Крим – це Україна. І це також рідний дім кримських татар, які законом України визнані корінним народом нашої держави.
Я пишаюся, що доклався до ухвалення цього закону, а також написав постанову Верховної Ради, яка визнала депортацію киримли актом геноциду.
І хоча, згідно з даними того ж КМІС, 58% українців визнають, що мають недостатньо інформації про Крим (це, до речі, сигнал для влади), – про пережиті трагедії киримли українці добре обізнані.
Українці добре обізнані з боротьбою кримських татар. Можливо, тому що і в нас, і в киримли є спільне екзистенційне завдання – зберегти свої нації.
Приємно, що рівень співчуття до корінного народу Криму високий. Це логічно, адже українці знають, що таке геноцид.
Можемо констатувати, що ксенофобія на побутовому рівні в Україні відсутня. Але водночас існує політична ксенофобія.
Наша еліта, на жаль, ще не дотягує до рівня простих українців. Багато хто з тих, хто ухвалює рішення, досі не готові повністю позбутися упереджень та страхів, які дуже часто є наслідком російської пропаганди.
Йдеться про автономію кримських татар, яку я активно підтримую та просуваю.
Це рішення вже давно мало бути ухвалене, але, на жаль, блокується владою.
А що з цього приводу думають прості українці?
Для тих, хто хоче глибше розібратися у цьому питанні, зрозуміти можливі моделі автономії та чому кримські татари вважають не лише Крим, а й Україну своєю землею — запрошую подивитися фільм “Заборонена нація. Вигнанці на власній землі”.
А влада повинна нарешті ухвалити низку важливих політичних рішень: проголосити автономію кримських татар та визнати Меджліс. Ці кроки лише посилять Україну у переговорах щодо нашого майбутнього.
Ми не знаємо, коли і як повернемо Крим українцям та кримським татарам, але маємо бути готові до цього в будь-який момент. Так, як до цього були готові литовці, латвійці та естонці, які так само не визнавали фейкових сталінських “референдумів”, як українці та киримли не визнавали та ніколи не визнають путінського.
