Мохнатики лякаються, коли на їхніх очах у підприємства влітають українські безпілотники. Співкопитеки починають витріщати очі, кричати, одноманітно матюкатися і тікати врозтіч. Вранці прилетіло по Єлабузі та Нижньокамську. У Єлабузі удар припав по підприємству, що випускає безпілотники «Шахеди», і пропаганда вже верещить про шістьох постраждалих. Про жертв печерних «Шахедів», убитих ними в Україні, пропаганда не верещить. Повільно, але вірно тінь війни наповзає з обрію на Росію, подолавши вже 1250 кілометрів до підприємств Татарстану.
Ще трохи і – привіт, Уралвагонзавод! Це переродження війни з телевізійної на реальну для її сектантів може стати потрясінням. І це те, чого необхідно досягти Україні, щоб змусити агресора піти з її територій. Тому що тільки страх і страх могли б змусити їх зробити це. Але час втрачено: у цій печері інстинкти самозбереження, які працюють у людському суспільстві, дають прямо протилежний ефект. Чим більше життів вони втрачають, тим швидше цінність життя прагне до нуля. І вже байдуже: виживуть вони самі чи ні. І патерн «рідний смітник чи смерть» починає звучати збоченим набатом у кожному черепі совкопитека. І все лютіше працює пропаганда, і все щільніше стуляються лави у справі згуртування навколо ватажка, якого «не можна віддати на поталу ворогові». Це не означає, що не треба бити по тилах – ще як треба! Але необхідно готуватися до того, що це викличе ще більшу озвіру мас, ще більшу хвилю ненависті до України. Просто тому, що «російський народ» – це згуртована наднаціональна банда, яка мешкає за законами кримінальної зони. Навіть не за старим завітом, а за поняттями, затвердженими табірною адміністрацією, що складається з маніяків, садистів та збоченців.
До речі, ці збоченці далеко не ідіоти, і розуміють, що нальоти на їх НПЗ – це початок чогось значно більшого. Вже зараз українці впроваджують у безпілотники елементи Штучного Інтелекту, який допомагає їм орієнтуватися та уникати перешкод. Такому дрону не потрібно жодного супутникового зв'язку, він повністю автономен. Подібна модель вже вразила Рязанський НПЗ, і вже зараз зрозуміло, що удари наносяться не тільки по сховищам палива, а саме по перегінним установкам, і незабаром такі цілі стануть пріоритетними. Наприклад, український безпілотник потрапив в установку на НПЗ у Нижньокамську, потужність якої становить 7 млн. тонн нафти на рік. І справа не тільки в збитку від непереробленої нафти: такі підприємства потребують західних технологій, а купувати їх для печери стає дедалі проблематичніше. Навіть у США висловлюють стримане занепокоєння зростанням ціни на нафту, що вже почалося, але змушені визнати, що безглуздо просити Київ припинити удари, ухиляючись від обіцяної раніше допомоги.
Але Кремль має надію не лише на надпотужні бомби, якими він закидає Україну та прилеглі до неї села Білгородщини. Кремль чекає на закінчення легітимності терміну Зеленського, щоб розгорнути пропагандистську кампанію світового масштабу, в якій спробує перевести характер загарбницької війни в ранг «визвольної», зі спробою переконати країни третього світу в її справедливості. Кремль витиме всіма сиренами: «Ви тільки подивіться, з ким ми воюємо! З диктатором, що довбає хріном по роялю! Його каденція закінчилася, а він заради влади своєї корумпованої кліки навіть не збирається проводити вибори! Він нелегітимний! А ось Путін легітимний: він отримав 87% підтримки від населення, включаючи тих, хто поїхав! Привіт, навалністи, і слава тобі, Каце! Ви підвищили легітимність Путіна, пред'явивши гордовитій Європі юрби голосуючих! Тепер його неможливо не визнати! На його тлі Зеленський – самозванець, що вчепився в крісло пальцями, що посиніли! Ось від кого ми звільняємо Україну!» І на багатьох подіє!..
Другий удар, який готують у Кремлі – це атака на Європу через проксі-терористів. Його мета – перефокусувати союзників Києва на самих себе та нові виклики, пов'язані з тероризмом. Європейський фронт, який відкриє Путін, буде абсолютно не таким, яким його малюють НАТОвські стратеги. Це будуть вилазки невеликих груп, які неможливо контролювати. Зате збитки, завдані ними, будуть відчутними. Ці події повинні змусити країни Європи розвернутися всередину себе, перенаправивши частину коштів за допомогою України на власну безпеку. Чим менше коштів в України – тим вона слабша і вразливіша. У поєднанні з масштабами корупції, які через актуалізацію питання легітимності влади тільки наростатимуть, це посилить тиск на Київ. Адже для Путіна головне навіть не взяти території, які він і не бере, а саме випалює, руйнуючи до пустелі. Для нього головне – зламати волю українського народу, підкорити його.
У Кремлі продовжують сподіватися і на третій удар – повернення до Білого дому Дональда Трампа, який розглядає будь-які політичні питання з погляду бізнес-вигоди, а не стратегічної доцільності. Тоді США замкнуться на собі, а містечкові диктатори зітхнуть на повні груди. «Відмінні хлопці» Путін та Кім зіллються в остаточному екстазі, і лише товариш Сі відчує певний економічний дискомфорт. Але є шанс, що захист демократичної системи спрацює, і такого удару не станеться. Втім, на те вони й демократичні вибори, що їхній результат неможливо передбачити.
А в самій печері щосили марширують у «совок» – причому, в найбіднішу його версію. Це навіть не брежнєвський затхлий застій, не андрополька із сексотами. Це – паралельний постсталінський світ ненависті всіх до всіх із завиванням з-під тюремної шкінки. З ворогами-європейцями та друзями-талібами. З пошуком внутрішніх терористів та навчанням терористів зовнішніх. Завершальний етап путінізму буде відзначений клінічною формою політичної шизофренії, помноженої на біполярний розлад. Стадію мілітаристського божевілля вже пройдено. Настає етап депресивної саморефлексії, після якої неминуче загострення масових суїцидальних настроїв. Багато «совків» виявлять свідомість, і встигнуть убити самих себе, перш ніж плішивий вождь остаточним – четвертим ударом – довбає цю систему «апстену»…
Автор: Олександр Сотник, журналіст.