Пам'ятаю радянські 80-ті роки. Тільки зник із вільного продажу цукор. Тільки за талонами. І одразу в газетах цілий водоспад статей під назвою “Біла смерть”. Про шкоду цукру для організму і без цукру вона навіть краща. Так воно так, але чомусь раніше не писали – дивувалися люди.
Зникло з продажу вершкове масло. Сам жир у вітринах – як зараз пам'ятаю: “Свинячий”, “Яловичий” та “Український”. Чимало сміявся з цієї двозначності. На газетах статті – “Жовта смерть”.
Вже не пам'ятаю, що там було щодо “Чорної” та “Синьої” смертей, але теж було. А потім СРСР дав дуба.
Про що я. Подібне в сучасній путінській Росії заборона експорту бензину, то цукру теж є своєрідними маркерами дуже поганих тенденцій в економіці. Заборона експорту означає дефіцит. Дефіциту у вільній та стабільній економіці бути не може. Тож побачимо. Є навіть така штука, як Крива виробничих можливостей, яка називається “Гармати замість олії”. Якщо легко: це ситуація, коли збільшення виробництва зброї вимагає зменшення випуску інших благ.
Ще рік тому російська промисловість поза військовою сферою показала падіння на 10% і ця “крива” лише дедалі більше загинається.
До речі, 1935 року “наці №2” Герман Герінг, виступаючи в Гамбурзі перед нацистським колективом з приводу дефіциту олії, заявив: “Озброєння зробить нас сильними. А від олії лише гладшають”.
Судячи з усього, сам Герінг, який серед своїх поплічників мав прізвисько “Боров”, масло лопав як не в себе. Це ж не народу розповідати про шкоду. Але трохи більше десяти років після цього “Борову” у в'язниці Нюрнбергу довелося проковтнути свій останній “сніданок”. І це було не олія…
Автор: Павло Бондаренко, журналіст
