Хочу зафіксувати одну річ. Після полум'яного концерту в «Крокусі» багато хто висловлювався про те, що це ж постановка, це ж спеціально, і тепер Путін кааааак зробить щось і буде нам ще важчим.
Я хочу зафіксувати не те, що Путін зробив (бо він якраз нічого не зробив і майже добу ховався). Я хочу зафіксувати цей жах нашого суспільства. Тому що досі ми думаємо, що Росія має якийсь таємний козир, і потрібен лише привід його розіграти. І боїмося цього.
Козир є, він не таємний, називається «ядерна зброя». Решта – не козирі, а звичайні карти. Та й цей, зважаючи на різке зменшення згадок, Кремль уже не вважає козирем.
Хіба потрібна була Росії стрілянина, коли проголошували попередню мобілізацію? Здається ні.
Чи потрібен їй casus belli, щоб розпочати повномасштабну війну у лютому 2022 року? Ні.
Що таке сталося за добу до Крокуса, що росіяни обстріляли ДніпроГЕС у моєму рідному Запоріжжі? Нічого.
Чи потрібний їм вигаданий теракт, щоб здійснити Бучу? Ні.
Єдина реальна загроза для нас була б, якби вони справді заморочилися над провокацією, щоб запобігти підтримці союзників. Але тоді б стрілки бігали б «Крокусом» у вишиванках із оселедцями та криками «Слава Бандері». Бо росіяни не вміють робити гарно. Просто не вміють і все.
І, зрештою, треба перестати боятися їх таким паралізуючим страхом. Це не допомагає нам виживати. Страх це природно та нормально, але страх продуктивний. Страх, що надає сили, а не забирає.
Росія вже показала нам майже все зло, яким здатна. Ми повинні взяти це зло, перерахувати, врахувати та спитати сторицею. І нехай наш жах допомагає цьому.
Страшно? Задонати.
Страшно? Мобілізуйся.
Страшно? Здай кров пораненим.
Дай страху стати твоєю зброєю. Не дай йому влади над тобою.
Як казала Україна, дивлячись на карту Європи, «Це не мене замкнули тут разом із вами. Це вас замкнули тут разом зі мною!».
Автор: Юрій Гудименко, блогер.
