Примара другої білоруської АЕС має дедалі більше шансів матеріалізуватися.
Після того як Олександр Лукашенко заявив, що думає про другу АЕС у Білорусі, ідея стала набувати дедалі більш відчутних рис. Володимир Путін, у травні з візитом у Мінську, сказав: «Ми безумовно налаштовані й надалі допомагати білоруським друзям розвивати власну атомну галузь». А керівництво “Росатому” запевняє, що готове реалізувати проект.
Тим часом, і до першої АЕС багато питань. Чому ж нав'язлива думка про другу атомну станцію витає в головах великого білоруського начальства?
Відповідь криється у розумінні природи подібних мегапроектів у білоруській економіці та політиці.
Операція з освоєння величезного обсягу коштів
АЕС для економіки Білорусі — це набагато більше, аніж просто заміна одного виду палива іншим. Тут, до речі, немає навіть про диверсифікацію постачальника: як газ, так і ядерне паливо Білорусь отримує з Росії.
Набагато важливішим є те, що розширення обсягів генерації електроенергії означає серйозні зміни в технологічній та виробничій інфраструктурі країни. Проект АЕС насправді виглядає як операція щодо освоєння величезного обсягу коштів. Вони потрібні як безпосередньо для будівництва АЕС, так і для підтримки багатьох галузей національної економіки замовленнями при будівництві станції.
Коли власні ресурси скромні та ще й діють західні санкції, такий проект може підтримати білоруську економіку на плаву.
Вже реалізований проект Білоруської АЕС торкнувся далеко не лише самої станції. Це і розвиток міста Острівця, де він розташований, і будівництво енергетичної інфраструктури по всій країні для передачі нових обсягів енергії.
Будівництво АЕС стимулює розвиток нових виробництв, орієнтованих продукції, засновану на електроенергетиці. Це створює додаткові робочі місця та посилює економічну активність. Наприклад, таке масштабне будівництво вдихнуло життя в білоруський будівельний комплекс, який до цього довгі роки страждав на брак великих проектів як усередині країни, так і за кордоном.
Завдяки АЕС електромобілі та міський електротранспорт мають шанси поширитися ширше. Будівництво такого складного об'єкта потребує висококваліфікованих фахівців, що сприяє розвитку науки та технологій у країні.
Енергетична залежність від Росії не послаблюється
Підкреслимо, що при цьому Білорусі довелося відмовитись від ідеї розвивати енергетику без атома, хоча ця ідея виглядала практично консенсусною після катастрофи на Чорнобильській АЕС. Коли ж було вирішено будувати АЕС під Островцем, пропаганді довелося переконувати населення у зворотному, конструювати новий, неіснуючий запит у суспільстві.
«Народ розуміє, що альтернативи будівництву атомної станції в Білорусі сьогодні немає», — переконував Лукашенко чиновників у 2008 році, а за рік до цього поставив усіх перед фактом: «Ми збудуємо власну електричну атомну станцію. Нас до цього життя підштовхнуло».
По суті, віз знову поставили попереду коня — спочатку було ухвалено приватне рішення, яке постфактум оголосили думкою суспільства.
Цікаво, що переконувати білоруських громадян у перевагах такого проекту зараз було б простіше. Тема диверсифікації енергоносіїв за рахунок розвитку атомної енергетики активно обговорюється як у країнах ЄС, так і в країнах-партнерах.
Наприклад, пропозиції будувати АЕС уже звучать в Естонії. У Польщі навіть обрали тип майбутнього реактора. Готується розвивати атомну енергетику Узбекистану.
Здавалося б, вибір білоруської влади виявився вірним. Але, по суті, це та правильна відповідь, яка дає зламаний годинник два рази на добу.
На відміну від Білорусі, де будівництво АЕС необхідне головним чином як донор обсягів робіт для економіки загалом, сусідні країни прагнуть за допомогою АЕС зміцнити свою енергетичну незалежність, диверсифікувати постачання енергоносіїв за умов нестабільних цін та політичної турбулентності. І якщо Узбекистан теж орієнтуватиметься на російські технології, то Естонія та Польща, навпаки, від них свідомо відмовлятимуться.
Дати грошей можуть лише Пекін та Москва
На відміну від наведених вище прикладів, для Білорусі реалізація подібних мегапроектів — це питання виживання теперішньої моделі економіки, а не ефективності та розвитку.
Ключове питання — за рахунок чого реалізується проект, де знайти спонсора для такої авантюри.
Чому авантюри? Тому що, оголосивши про будівництво першої АЕС, чіткого розрахунку економічної ефективності її роботи населенню та експертній спільноті не представили. Немає очевидних свідчень такої ефективності після завершення будівництва. Через те, що Мінськ зіпсував відносини з країнами Євросоюзу, провалилася ідея продавати електроенергію з АЕС. Економія газу, яка, за словами чиновників, досягнута завдяки запуску станції, не конвертувалася у зниження ціни електроенергії.
А ось необхідність віддавати Росії кредит на будівництво, навпаки, більш ніж очевидна.
Саме цього року Білорусь має розпочати виплати за цим кредитом. Зазначимо, що з кредитної лінії в 10 млрд доларів витратили трохи більше половини — 5,63 млрд. До того ж валюту розрахунку з недружнього долара перевели на союзний російський рубль, а початок виплати боргу було зміщено на рік. Але навіть з урахуванням всього цього щорічні платежі та виплата основної суми боргу є великим навантаженням на бюджет.
Втім, як справи із зовнішнім боргом Білорусі, сказати важко. Подробиці щодо цього приховані з громадського доступу, як і багато інших даних про актуальний стан білоруської економіки.
Як результат, в умовах санкцій коло партнерів, яким влада потенційно може запропонувати для фінансування проекти на кшталт другої АЕС, звузилося, по суті, до Китаю та Росії.
Пекін зараз не поспішає надавати Білорусі можливості реалізовувати такі проекти. Для східних партнерів ми вже не такі цікаві, як раніше, через ті самі санкції та нестабільність у регіоні.
Водночас не поспішає і білоруська сторона з огляду на попередній досвід співпраці. Раніше Білорусь уже реалізовувала багатомільйонні проекти під китайські кредити з опорою на китайські технології. Обладнання не завжди відповідало стандартам, а його обслуговування викликало нарікання. Це знижувало ефективність реалізованих проектів і зрештою оберталося збитками.
Затримувати виплати за китайськими кредитами Білорусь побоюється, зміщувати терміни, як у випадку з російськими боргами, не може, тому платить точно вчасно. Тільки підприємства прибутку від таких проектів часто не мають, тому борги лягають додатковими витратами на державний бюджет, тобто на нас з вами.
Через війну кредитором останньої надії реалізації білоруських мегапроектів залишається Росія. Там за умов санкцій спостерігається надлишок коштів, замкнених у країні. А з білоруського боку підприємства мають багатий досвід взаємодії з російськими партнерами: правила гри тут добре зрозумілі і тим, і іншим.
За чий рахунок бенкет?
Вигоди для Росії від будівництва другої АЕС у Білорусі очевидні: це задіяння потужностей «Росатому», що втрачає світові ринки, посилення енергетичної та фінансової залежності союзника.
Крім того, такий проект – це значні обсяги робіт для широкого кола інших російських компаній. Все обладнання та найдорожчі роботи з його монтажу виконуються російськими підрядниками, оскільки в Білорусі наразі немає таких компетенцій. Але навіть решта обсягів робіт краща, ніж нічого, для білоруської будівельної галузі та промисловості.
Таким чином, ідея другої АЕС для Білорусі повністю укладається у поняття роботи за принципом «є така схема». У її рамках поняття ефективності відходить на другий план, поступаючись місцем вирішення проблем тут і зараз. Російська участь тут цілком логічна, оскільки такого типу схеми добре знайомі як тамтешньому бізнесу, так і політичному класу.
Примара другої білоруської АЕС має дедалі більше шансів матеріалізуватися. Втім, задум може бути не обов'язково у вигляді атомної станції. Це може бути інший, не менш амбітний, але, напевно, дорогий і неефективний з економічного погляду проект.
Найгірше те, що в довгостроковій перспективі розраховуватися за подібні авантюри доведеться новим поколінням білорусів.
Алесь Гудія, «Позирк»
Про це Пише видання ЮА Обозрєватель, з посиланням на Хартія 97