У прямому та переносному сенсі.
Нинішнє становище з озброєннями та боєприпасами підштовхує обидві сторони до того, щоб у найближчі тижні не так тіснити противника на фронті і знищувати його живу силу та техніку, скільки руйнувати економіку і, отже, робити життя мирного населення або складним, або нестерпним.
Звісно, демократична країна, яка обороняється, та авторитарна держава-агресор воюють по-різному. Днями були відмічені перші випадки ударів по житлових масивах України авіаційними бомбами, що коректуються, і вперше було скинуто важку авіабомбу вагою 1500 кілограмів – на північному сході країни – у селищі міського типу Велика Писарівка Сумської області. Її вибух зовні нагадує невеликий атомний гриб. Непоодинокі і лякаючі артилерійські обстріли прикордонних і прифронтових населених пунктів.
Проте по Сирії відомо, що Путін може воювати ще більш жорстоко, ніж він воює зараз в Україні (наприклад, знищувати лікарні), і поки основні удари найбільш цінної та високоточної зброї – ракет і потужних дронов-камікадзе – спрямовані, по- перше, на руйнування енергетичної інфраструктури України, по-друге, на ослаблення її збройних сил. Найбільший резонанс отримав масований обстріл Дніпрогесу, оскільки його було підірвано 1941 року саперами Червоної армії, а 1943 року – вермахтом: коментатори не скупилися на історичні аналогії.
Майже кожного ранку українська ППО звітує про те, що більшість дронів збита, але чимала кількість ворожих ракет досягла своєї мети. Потім слідує уточнення про те, що пошкоджено кілька об'єктів критичної інфраструктури, кількість яких значно менша, ніж кількість пропущених ракет. Отже, чимало ракет потрапляє з військових цілей, насамперед у прифронтовій смузі. Адже мовчати про поразку таких – завжди, коли це можливо – офіційна політика української влади.
Як не дивно, російські удари по електростанціях насамперед викликані бажанням знизити інтенсивність атак українців на цивільні об'єкти в Росії, особливо нафтопереробні заводи та сховища палива. Адже окрім відчутної економічної шкоди, видна здалеку заграва і хмара диму на півнеба справляє дуже неприємне враження на підданих, у тому числі потенційних резервістів. За повідомленнями Інституту дослідження війни (ISW), російська сторона не може захистити велику кількість цивільних об'єктів від атак українських безпілотників. Тому руйнація українських електростанцій спрямована на те, щоб знеструмити заводи та цехи, які ці безпілотники випускають.
Адже 19 грудня 2023 року Зеленський заявив, що наступного року Україна зробить мільйон дронів, їх створенням займається близько двохсот компаній. Конструювання самих апаратів та програмного забезпечення до них розосереджено за незліченною кількістю заводів, окремих цехів, гаражів і навіть квартир та дач. Тому витрачати ракети «Кинжал», вартістю від півмільйона до мільйона доларів кожна, на удари по хатах та колишніх комп'ютерних ігрових клубах щонайменше марнотратно. Куди зручніше позбавити ці хати та підвали світла та електрики для верстатів чи інструментів.
А в української сторони не такий великий простір для маневру щодо застосування цього озброєння, оскільки російська армія має значну перевагу в засобах радіоелектронної боротьби, і поки що спроможна прикрити більшість найбільш цінних військових об'єктів від атак дронів. Зрозуміло, українські генерали були б раді обрушити тисячі безпілотників не на бензоколонки, а просто на голови тих, хто обстрілює українські міста чи солдатів в окопах, але не бажають робити цього марно і тому б'ють через те, що захищено менше.
Адже всі два роки війни українці просили у Заходу не так дрони, як два ключові види озброєння – авіацію та далекобійні ракети з пусковими установками. У США та Євросоюзі одним із ключових аргументів, щоб не постачати цей смертоносний метал, було побоювання ескалації конфлікту – перенесення війни на територію Росії з усіма неприємними для сусідів наслідками, насамперед політичними. Оскільки в достатній кількості ця техніка та боєприпаси не були надані, захлинувся великий український наступ минулого літа, а зараз загарбник може успішно атакувати міста та села, створюючи, серед іншого, новий потік біженців.
Таким чином, побоювання деескалації призвели до масштабної ескалації, економічної війни, екологічних бід при і без того складній обстановці з температурою повітря та пожежами. Виникає і новий потік вже російських біженців, які залишають обжиті місця вже не через політичну незгоду з владою чи страх мобілізації, а прямо через небезпеки чи незручності, викликані війною. Евакуація тисяч дітей із Білгородської області через обстріл ЗСУ – можливо, перша ластівка цього явища.
Звісно, російська сторона обороняє від дронів та цивільні об'єкти, особливо столицю. Один із іноземних дипломатів у Москві розповідає, що через радіоелектронну оборону, для того щоб вчасно дістатися на зустріч, доводиться повертатися у ХХ століття, використовуючи паперову карту та помічника-штурмана, оскільки найдосконаліший навігатор заводить автомобіль у глухий кут або, що називається, не в той степ.
Але витрачати такі кошти на захист провінцій у армії та спецслужб можливостей немає. Тому над Росією небо аж ніяк не безхмарне.
Зеленський днями заявив про обґрунтованість тактики випаленої нафти: «Якщо немає протиповітряної оборони для захисту нашої енергосистеми, а росіяни її атакують, то моє запитання: чому ми не можемо їм відповісти? Їхнє суспільство має навчитися жити без бензину, без дизельного палива, без електрики… Це справедливо. Коли Росія перестане це робити, припинимо і ми».
Ймовірно все ж таки, що йдеться не про примітивну помсту і не про те, щоб таким чином змусити Путіна не руйнувати українські електростанції, а про чергову відчайдушну спробу викликати в стані супротивника хвилю невдоволення війною. Показати матерям, дружинам та сестрам призовників та резервістів, що слава і воля України, як співається у її гімні, ще не померла, і наступні місяці не стануть для російської армії приємною прогулянкою до Дунаю чи хоча б Харкова. Адже інших способів зробити це у небагатій, але ще вільної країни залишилося не так багато.
Олександр Гогун, «Радіо Свобода»
Про це повідомляє портал UA-Obozrevatel, з посиланням на Хартія 97
