Роздуми навздогін до «інавгурації» Путіна, яка плавно переросла у свято «перемоги».
Якщо вдуматися, то рівень синкретизму та спроб поєднати несумісне у всьому цьому багатоденному дійстві просто зашкалював. З одного боку — інавгурація президента, яка відбувалася за результатами виборів. Явне посилання на демократичні цінності, з яких вже встигли добряче познущатися, але чомусь досі так і не усувають із юридичної площини. Тобто формально російський лідер досі «такий самий» президент, який обирається народом на певний термін як в умовній Франції.
На цьому фоні купа натяків на релігійно-монархічний обряд. Включно з патріархом, який бажає правителю, щоб його влада тривала стільки, скільки триватиме його життя. Східні розкоші, квазірелігійне ставлення до правителя.
І на додаток до цього — «перемогла» під червоними прапорами та у сталінській формі. І це також важливий елемент політичної релігії — мілітаристський культ далекої перемоги, через яку тепер хочуть довести право на все.
Отже, в одному флаконі і натяки на демократію, і релігійний монархізм, і радянський тоталітаризм у його мілітарно-завойовницькій формі. Якийсь тотальний синкретизм. Політична релігія “нью-ейдж”.
Але цей синкретизм відбиває головне. Вони так і не змогли придумати пристойну ідеологію, яка послужила б обґрунтуванням для неоімперіалістичних посягань. Вони відчувають, що ідеологія потрібна, але вигадати щось пристойне не можуть, тому хапають буквально все, до чого можуть дістати.
Загалом російський режим останнім часом прагне імітувати тоталітаризм. Після десятиліть авторитарного правління (яке навіть на певних етапах іноді називали гібридним) вони відверто хочуть будувати тоталітаризм. В чому різниця? Тоталітаризм прагне контролювати всі сфери життя. У тому числі дуже далекі від політики. Саме тому виникають різноманітні справи голих вечірок, а їх учасників змушують урочисто каятися. Переслідування далеких від політики художників за «неправильне мистецтво» — дуже виразна ознака тоталітаризму, яку дуже хочуть збудувати в сучасній Росії.
Хочуть, але не так, щоб і можуть. Вони можуть автоматично відтворити окремі тоталітарні інститути. Наприклад, інститут доносів, який зараз успішно процвітає у російських реаліях. Але їм не вистачає головного – ідеології. Хоча б порівнянна з радянським комунізмом, за який реально свого часу могли вмирати тисячі людей.
Вони намагаються зліпити ідеологію, посадивши поряд царя Миколи зі Сталіним, окропивши все це святою водою від патріарха та соціальним популізмом. Виходить не дуже.
Так, росіяни поки що без особливих проблем йдуть воювати на війну, але не тому, що вірять у царів чи генсеків, а суто за гроші. Схема зробити в найбагатшій країні більшість громадян жебраками виявилася цілком життєздатною. Принаймні на деякий час.
Російське керівництво відкрило просту істину: політичні та військові прорахунки, корупцію та відсутність ідеології можна зробити факторами, які не мають вирішального впливу, якщо спробувати замазати всі «дірки» величезними сумами грошей.
Вдала світова кон'юнктура, ціни на вуглеводні, відсутність витрат на «соціальний капітал» — це дало російській владі можливість отримати величезні, астрономічні гроші. І всі вони витратили і витрачають на війну.
Хороша новина в тому, що завжди долати всі проблеми, просто заливаючи їх грошима, росіяни не зможуть. Вуглеводні або закінчаться, або втратять цінність у світі панування термоядерного синтезу. І вони самі це чудово розуміють. І тому поспішають.
Звідси погана новина — росіяни поспішають максимально захопити та знищити до моменту, коли вони не мають більше ресурсів це зробити. І основний об'єкт тут – Україна.
війна в Україні — це пам'ятник неоімперському Герострату, який у такий спосіб хоче увічнити і себе, і імперію. Тому вони й не шкодують жодних ресурсів. Тому ведуть нераціональну, з погляду західних партнерів України, війну, переслідуючи нераціональні цілі. А звідки у них взятися раціональним цілям?
Останнім часом я бачу в нашому інформаційному просторі чимало чергових стогнувань на тему «чому росіяни на нас напали». Звичайно, все зводиться до традиційного українського пожирання самих себе.
А відповідь насправді проста. Росіяни напали, бо могли. Тому що мали дуже, дуже, дуже багато дурних грошей, і, крім як на завойовницькі війни, не знали на що їх витрачати. Більше того, вони розуміли, що час цих дурних грошей — обмежений, а тому треба поспішати «хоч би» знищити, наприклад, Україну.
Якби росіяни перебували в такому ж злиденному стані, як у 1990-х роках минулого століття, то вони б і не мріяли ні про який Крим. А так, Захід їх накачав грошима. І чого він чекав? Що росіяни кинуться будувати автостради та аеропорти? Не з тим вони вирішили мати справу. Тут лише вбивство, геноцид та кров. І це ще огидніше, бо цього разу вони навіть не змогли вигадати для пояснення своїх кровожерливих посягань хоча б несуперечливу політичну ідеологію.
Петро Олещук, “Фейсбук”
Про це Пише портал UA-Obozrevatel, з посиланням на Хартія 97