Білоруси в Ізраїлі розповіли про іранську нічну атаку.
Наприкінці тижня США заявили про велику атаку Ірану, що готується, на Ізраїль. У ніч із 13 на 14 квітня сотні іранських безпілотників та ракет полетіли у напрямку цієї країни. Поки що системи оборони та ВПС ЦАХАЛ відбивають удари, що роблять і чого побоюються жителі?
“Дзеркало” зв'язалося з кількома білорусами, які останні роки мешкають в Ізраїлі. Ось що вони розповіли про ситуацію там і думки щодо можливої великої війни.
Імена співрозмовників змінені з метою безпеки.
Ми з товаришами просто дивимося Netflix. Я не вірю у великий конфлікт»
В Ізраїлі час збігається із мінським. Пізнього вечора 13 квітня, о 23.58, від Кирила на запитання журналістки, як ситуація, надійшла спокійна відповідь: «Якщо чесно, це не щось нове для тутешнього життя».
Хлопець живе у Тель-Авіві з травня 2022 року — туди переїхав із України, де теж застав війну. Те, що на країну вже полетіли безпілотники та ракети, Кирила, здається, не налякало. Неділя в цій країні — робочий день, тому білорус все ще має будильник на 14 квітня.
— Так, від Ірану чекаєш чогось більшого, ніж від їхнього «проксі» навколо — «Хезболли», Ємену та Іраку. Ми з товаришами зараз просто дивимось Netflix, – каже він. — Крім обмежень масових заходів та навчальних занять, яких і так немає через наступні свята (з 22 по 30 квітня в Ізраїлі відзначають Песах. — Прим. ред.), ні про які обмеження повідомлень ми не отримували. Ми з товаришами знаємо, що робити в тій чи іншій ситуації, а вплинути на неї не можемо, тож готові й чекаємо.
Хлопець зізнається, що останніми днями все ж таки стежив за ситуацією і обговорював те, що відбувається з друзями та колегами. Він додає, що психологічно його загартували події 24 лютого 2022 року, коли Росія напала на Україну, і 7 жовтня 2023 року, коли ХАМАС атакував Ізраїль.
— У всіх новин про напад Ірану була і залишається своя реакція. Моя досить скептична: я прямо тут і зараз не вірю у великий конфлікт. Але загалом, так, це небезпечно і запобіжні заходи мають бути, — розповідає співрозмовник. — Ситуація з атакою ХАМАС була набагато важчою для мене особисто, бо почалася несподівано — цей нескінченний потік новин про насильство, фото та відео навіть важко коментувати. Але, повторюся, у війну з Іраном прямо тут і зараз я не вірю, а вся країна готується до війни на півночі з Хезболлою.
При цьому білорус каже, що не відкидає жодних варіантів, а вирішувати, що робити, буде «за ситуацією».
— Я живу в старому будинку, у мене немає спеціальної захищеної кімнати, але біля будинку є нещодавно відкрита станція метро, тому в будь-якій ситуації можу швидко піти туди — до неї 1,5 хвилини. А так у мене готові документи, є вода, невелика кількість їжі, яку можна і легко приготувати та й уже готової. Щоправда, я думаю, що все ж таки у нас зроблять вихідний, але ця ситуація зійде нанівець, а далі люди продовжать жити. У цій країні інакше не можна.
«У Києві було страшніше. А тут і держава, і люди більш підготовлені».
Антон із дружиною — теж із Тель-Авіва, вони там живуть 1,5 роки. Чоловік розповідає, що за стрічкою новин стежив, як і зазвичай, і базово до можливого загострення конфлікту його родина теж готова — запас води та їжі на кілька днів, підготовлений рюкзак з речами. Але Антон теж до всього ставиться скептично.
— Про повномасштабну війну з Іраном і так усі кажуть, що вона рано чи пізно станеться, а те, що США та інші країни просили своїх громадян залишити Ізраїль, не дуже примушували нас турбуватися, — розповідає він. — От коли війна в Україні почалася, ми були в Києві, і там було страшніше: багато хаосу, немає розуміння, що робити. Потрібно було самим якось викручуватися і думати, як виїхати, чи це досить безпечно. А тут і держава, і люди більш підготовлені, знають, де притулки, як поводитися, допомагають, заспокоюють. Відчувається, що Ізраїль дбає про громадян, захищає їх. Плюс стереотип про сильну армію додає впевненості. Іран від нас більш ніж за 1500 км, до обстрілів ми звикли, плюс віримо в ЦАХАЛ. Трохи напружує іранське «проксі» у Лівані – «Хезболла», вони ближчі. Але я думаю, що там теж обмежиться обстрілами.
Антон також сподівається, що «уроки 7 жовтня» вивчені і терористів на вулицях Ізраїлю мешканці більше не побачать. Хоча хвилювання, зізнається, все ж таки є.
— Атака ХАМАС була страшною першого дня, коли армія не встигла включитися на повну, було багато хаосу, ми поступово впізнавали масштаби і жорстокість теракту. Ракетні обстріли нас із дружиною не так хвилюють – у будинку є притулок, ми в гірші дні пару разів на день туди спускалися на 10 хвилин, спілкувалися із сусідами. Швидко звикли. Хоча сьогодні лягаємо спати в одязі, останні пару годин думскроллім (йдеться про постійне читання негативних новин. — Прим. ред.). Ще під час обстрілів ХАМАС ми намагалися маршрути прогулянок із собакою складати через громадські бомбосховища, думаю, зараз так само робитимемо, — пояснює білорус. — Але тут в Ізраїлі зазвичай кажуть, що мета атак та терактів — залякати, порушити нормальний перебіг життя. І найкраще, що ти можеш зробити, — не дати цьому статися, продовжувати жити. Намагаємося так і чинити.
Співрозмовник каже, що поки не бачить сенсу їхати з Тель-Авіва і, незважаючи на чергову атаку та обговорення в медіа, що вона може бути серйозною, почувається там безпечно. Хоча загалом такий варіант не відкидає.
— З країни виїхати можна лише повітрям, а під час таких нападів літаки перестають літати. Думаю, будемо дивитися за психічним станом: коли стане сильно напружувати, думатимемо, куди їхати. Поки що рідні поза Ізраїлем хвилюються більше, ніж ми тут. Сьогодні вже писали і питали, чи ми спустилися в бомбосховищі. Вони більше вірять у США — їх заспокоює, що за нас обіцяють вписатися.
«Якась фігня — запустити дрони, яким сім годин летіти і про злет яких ми знаємо. Не знаю, на що вони розраховують»
Ще один білорус Віктор живе поряд із Тель-Авівом і о 12 годині ночі, коли ми з ним зв'язалися, збирався спати. У неділю чоловікові рано на роботу – його будильник заведено на 6 ранку.
— Я був на тренуванні, повернувся додому — зателефонував друг: Ти знаєш, що трапилося? Що у вас там відбувається? Я відповідаю: “Все нормально”. Він каже: “У вас війна з Іраном починається!” Я такий: “Ну, зрозуміло”, – переказує розмова чоловік. — Сам я нічого не читаю — мене більше інформують друзі з Білорусі і звідусіль. Ви більше в курсі новин там, ніж ми тут, і більше панікуєте. Усі, кого я знаю, перебувають по домівках, ніхто не нервує — всі спокійні, веселий настрій. На моє життя це аж ніяк не впливає.
У нас поки що закриті школи, дитячі садки, а я з будівельної сфери — ми продовжимо працювати. Магазини, до речі, хоч би що трапилося, будуть відкриті. Але навіть якщо ні, знаєте, скільки у євреїв будинку запасів? Хто нещодавно приїхав, так, у нас на три дні. А вони рік можуть не виходити із квартири, особливо пенсіонери. І не тому, що знаєте, як кажуть: «Люди блокаду в Ленінграді пережили і запасаються». Просто вони добре живуть, от і все.
Розмірковуючи про те саме стеження білорусів за новинами та загальну настороженість через війну між сусідніми країнами, Віктор каже, що ситуації в Україні та Ізраїлі все ж таки різні. І додає: максимум, що може статися за ніч, доведеться через сирену спуститися в бомбосховища, а потім повернутися спати.
— Ви ж розумієте, що бомбардування Ізраїлю — звичайна практика. Україна просто не була готова до цього, а ми готові. І в нас не стоять армії на кордоні, як там було. Тому я думаю, що люди просто спатимуть — усім пофіг на це. Хоча є такі, хто панічно боїться одного факту обстрілів, і ті, хто на роботу з дому не виходить. Але це може 10% від населення всієї країни. А решта живуть звичайним життям, тому що все це звично.
У мене особисто немає бомбосховища у будинку — будівлі дуже багато років, тоді ще не робили захисні кімнати. Але, якщо що, мені є де сховатися, — притулок через вулицю, метрів за 20, мені вистачає часу дійти: якщо летіло із сектора Газа, сирена включалася за півтори хвилини. Я спокійно вставав, одягався та переходив через дорогу. Нині дронам летіти сім годин (до ЦАХАЛу підтвердили, що ізраїльські ВПС відстежують дрони, «які досягнуть території Ізраїлю за кілька годин». — Прим. ред.) або скільки там писали — не знаю, що це буде. Мені здається, їх просто зіб'ють (під час підготовки матеріалу США заявили про збиття кількох безпілотників, які прямували у бік Ізраїлю. — Прим. ред.), коли вони підлітатимуть до кордону. Якась фігня – запустити дрони, яким стільки летіти і про злет яких ми знаємо. Не знаю, чого вони розраховують. Ті ж ракети буде видно. Коли їх запускали із сектора Газа, ракета до Ашкелону долітала за 30 секунд і їх встигали збивати. А тут якась «хрень» вилетить і летітиме дві години — це смішно.
Віктор, як і попередні співрозмовники, не вірить, що вночі та найближчим часом розгорнеться серйозний конфлікт. І нагадує, що сам на те, що відбувається, вплинути не може.
— Зміст переживати, якщо не можеш нічого змінити? Що, усю ніч сидіти дивитись у небо? (сміється) Як буде, так буде. Ізраїль – те місце, де розумієш, що треба жити сьогодні і зараз, не паритися, що буде завтра. Тому що, якщо той же «Залізний купол» не спрацює, ракета може залетіти мені у вікно або щось трапиться. Все зараз у руках армії.
«Поки бігли, все небо було в вогнях і виблисках пекло перехопів»
Після 02.10 до редакції «Дзеркала» надійшло й тривожне повідомлення. Сім'я білорусів із міста Кір'ят-Гат, що неподалік сектору Гази, написала про бомбардування.
— Щойно нас бамбілі — даляцелі дрони та нашого міста, а він глибокий у тилу. Сірени не було. Я один не спав, побачив біля акне серію яскравих виблисків: один, два, десять, двадцять, — коротко розповів у повідомленні Андрій. — Забігаю до дитячої — дружина вже піднімає доньку. Я сам бігу за синами — і з дзецьми бігом у міклад (громадське бомбосховище. — Прим. ред.). Поки бігли, все небо було в огнях та виблисках пекло перехопів. Дрони підлятають групами, меркуючи на спалахах — на 25-30 штук. Інтервал між атаками 5 хвилин. Щойно скінчилася третя хвиля. У небі чути шум літаків. Очікуємо кінця нападу. У мікладі людей небагато, близько 15 осіб, бо не було сирени і багато спали.
На відео, яке надіслав чоловік до редакції, чути стривожені голоси їх із дружиною та плач дітей. Сам мікад, в який йшла перечікувати родина, знаходиться за 20 метрів від будинку. Андрій, говорячи про сьогоднішню атаку, теж згадує 7 жовтня. Для сім'ї це третя хвиля обстрілів, коли доводиться ховатися у захисних спорудах. Подружжя з дітьми переїхало до Ізраїлю, коли на Андрія завели «головку» і довелося негайно залишати Білорусь.
— Наша хата знаходиться на акраїні міста — на південному заході. Ми ближчі до Гази, тому в перші дні війни з ХАМАСом атака дронів була направлена не на місто, а на заводи «Інтел» і прамзону міста, а вони на південному сході — за кілометр від пекла. Тяжко було в перший день, коли було нападіння і ХАМАС улаштував геноцид, масову різницю беззахисних жителів, тоді ми потрапили під жорсткі ракетні удари. Просіділи у бомбасховіщі півдня, весь двір був засипаний аскепками — навіть один упав з крыши, коли я виходив зі сховіща, і зачапив мені руку. Ось тоді було справді страшно — і діці плакали, і цей вой сирени, переповнений людьми бамбасховіща.
Андрій поки не робить прогнозів, чи може розгорітися серйозний конфлікт, але не виключає, що все може бути. Чоловік збирається робити висновки, коли, як мінімум, буде зрозуміла реакція ізраїльської влади, причому «тверезо прийняте рішення, а не голослівна бровада в даний момент».
— Через 1,5 години мені виїжджати на роботу. Завтра подивлюся, що робиться в центрі країни. Є суттєва різниця між цим нападом іранців і хамасським безмежжем. Зарас це справді більше схоже на бойові дії — у своїй масі атака дронів і ракет була спрямована на стратегічні цивільні та військові об'єкти Ізраїлю. А 7 жовтня терористи просто вирізали людей, здекувались над пленниками, живцем спальвали маленьких дітей, гвалтавали жінок усіх узростів, — згадує чоловік. — Я думаю, та реальної війни все ж таки справа не дійде. Можу вигадати, що буде ще ряд зворотних нападів як Ізраїлю, так і Ірану, але не війна.
Про це повідомляє портал ЮА Обозрєватель, з посиланням на Хартія 97