При цьому є цікавий нюанс.
Днями російський диктатор Володимир Путін здійснив низку кадрових перестановок у російській владі. Зокрема новим міністром оборони став Андрій Білоусов, колишній міністр Сергій Шойгу став секретарем Ради нацбезпеки РФ, а екс-глава Ради нацбезпеки РФ Микола Патрушев став помічником Путіна з питань кораблебудування.
Всі ці перестановки є свідченням трансформації та реконфігурації путінської системи стримування противаг. Зокрема, суттєвого ослаблення Шойгу та Патрушева, які значно посилилися минулого року після усунення Пригожина. Тому Путіну зараз треба їх послабити, а для цього їх треба було висмикнути з насиджених місць, де вони мали великий вплив.
Зараз і Шойгу, і Патрушева залишили в команді Путіна, але на інших посадах і з меншим впливом. Формально високий статус у Шойгу залишається, але багатомільярдних бюджетів, які має Міноборона, вже немає. Але крім високого статусу залишаються й ризики для Шойгу, оскільки його щойно призначили, а невдовзі вже заарештували нового високопосадовця з міноборони РФ, Кузнєцова, який керував кадрами. Але загалом ризики для Шойгу залежать більше від того, наскільки він причетний до корупції та від сантиментів Путіна щодо їхньої спільної подорожі до Сибіру.
З формальної точки зору, посада міністра оборони – одна з ключових, особливо в таких мілітаристських країнах, як Росія. Але Патрушев зробив не менш впливовою та посаду секретаря Ради нацбезпеки РФ. Замість колишнього директора ФСБ, яким Патрушев був 16 років поспіль, він став помічником Путіна з питань кораблебудування, що також можна сприймати іронічно.
Таке зниження може бути пов'язане з тим, що останнім часом було багато розмов про те, що Патрушев нібито став другою людиною в країні, і саме він керує країною замість Путіна. Його вплив був дуже сильним – він міг впливати і на ФСБ, і інші силові структури, що, можливо, не подобалося Путіну. Тепер Патрушев втрачає значну частину влади, а з огляду на його вік марно чекати нового кар'єрного стрибка. Хоча зниження може стати і поступовим виходом на пенсію. До речі, як і для Шойгу.
До речі, Дюмін, один із улюбленців Путіна, теж став його помічником. А це схоже на те, що Путін матиме особистий, кухонний військовий кабінет, через який він контролюватиме і Білоусова на посаді міністра оборони, і віце-прем'єра Мантурова як куратора ВПК. Патрушев, до речі, контролюватиме Шойгу (адже його апарат у Раді безпеки РФ залишився), Шойгу – своє колишнє відомство, а їх обох – Дюмін.
Все це говорить про те, що Путін нікому не довіряє, його параноя зростає. Саме тому він ускладнює систему стримування противаг. А якщо Путін прагне зберегти владу над усіма, ні про який звільнення Путіна і передачу комусь влади взагалі не йдеться.
При цьому є цікавий нюанс – у Росії поступово піднімаються політичні сини, тобто формується щось на кшталт сімейної аристократії. Наприклад, син Патрушева став віце-прем'єром, а син близького друга Путіна, олігарха Ковальчука, став керівником Рахункової палати. До речі, Білоусов – людина, яка близька не лише до Путіна, а й до його дочки, Катерини Тихонової. Донька Путіна багато хто порівнює з Тетяною Дяченком, донькою Єльцина, яка за часів пізнього президентства свого батька мала вплив і на кадрову політику, і на політичні рішення. Тим більше, що подейкують, що Тихонова теж посилює свій вплив, зокрема, і на кадрову політику. Варто зауважити, що в Україні свого часу також існувала подібна тенденція, але усунення Януковича її припинило.
Якщо параноя Путіна посилюватиметься, то, як і у випадку зі Сталіним, рано чи пізно це може дати себе знати і спровокувати боротьбу за владу. І якщо Путін тасує свою колоду, це вже свідчить про таку боротьбу. Адже не лише Путін був незадоволений посиленням Шойгу та Патрушева – цим були незадоволені і Ковальчук, і деякі інші. Тому боротьба в оточенні Путіна – це бомба уповільненої дії.
Головне у кадрових перестановках, які провів Путін, – те, що вони зроблені не для війни проти України. Путін робить ставку не на прискорення війни, не на штурм Харкова, Києва чи Одеси, а ресурсну війну. Білоусов та Мантуров – це люди, які не є військовими, але займатимуться ресурсним забезпеченням війни проти України. І до цього нам і нашим партнерам треба готуватися, бо у війні ресурсів самостійно вистояти буде важко. І якщо це ресурсна війна, то Захід має прискорити конвертацію свого економічного потенціалу у військові ресурси. Грубо кажучи, йому треба робити те, що було у 1970-1980-х роках – вести перегони озброєнь. А враховуючи економічний потенціал колективного Заходу, це зрештою призведе до поразки Росії. Так само як свого часу гонку озброєнь програв Радянський Союз.
Володимир Фесенко, «Главред»
Про це Пише ресурс UA-Obozrevatel, з посиланням на Хартія 97