Нісенітниця з кремлівських методик не прокотить.
Ублюдки кинули бомбу в телевежу. Харків облетіло відео, як падає верхівка величезної вежі.
Загиблих та поранених немає, пише канал мера. Це добре.
Не скажу, що місце було знаковим, але сама вежа – так. Її видно практично з будь-якої точки міста, вона вважалася найвищою спорудою Ха. Схожа на ракету, яку ось-ось запустять у космос.
Пам'ятаю її з дитинства.
Орки скидали на неї снаряди з винищувача ще в березні 2022-го, з того часу вона вважається неробочою, але опори тоді вціліли.
Сьогодні вдень «добили». Було голосно.
Уявляю, як радітимуть кремлівські ліцедії у вечірніх ефірах, повідомляючи світ про своє чергове «досягнення». Бридко.
Технічно, пишуть експерти, нічого страшного не сталося. Так, будуть перебої з тв-мовленням, але будемо чесними – більшість із нас давно черпають інформацію з телеграм або ютуб-каналів.
Це швидше емоційний тиск на харків'ян.
Що взагалі-то крім усмішки вже нічого не викликає. Кого ви хочете налякати? Нас, що живуть по дванадцяту годину на добу без електрики і двадцять чотири під «загрозою ракетного удару»?
У мене в домовому чатику люди обмінюються посиланнями на будь-які гаджети, які рятують життя рибкам, коли подача повітря в акваріум припиняється.
Так, у місті великі проблеми з енергетикою.
Але всі магазинчики, аптеки та навіть салони краси виносять на вулицю генератори та разом із ними пристрої для зарядки. У кожного такого генератора рояться підлітки з планшетами, у них заняття. Онлайн школи або інституту.
У п'ятницю виходила із собакою, хлопчик у мене під під'їздом відповідав на запитання вчителя з хімії. Щось кричав про валентність натрію. Кричав тому, що генератор, зараза тарахтить дуже голосно. Усміхнулася.
Клянуся, жодного разу не чула в Харкові розмов про «світ за будь-яку ціну» чи іншу подібну херню з кремлівських методичок. Ні в чергах, ні на заправках, ні на собачому вигулі.
Кожен ракетний удар поєднує нас. Ми стаємо дружнішими, згуртованішими.
У міських пабликах іронічно пишуть про відключення електрики: «Світла пішла» чи «Світла прийшла». Напевно, нащадки довго розбиратимуться в тому, хто така ця блукаюча Світлана.
Нас уже не можна зламати. Неможливо.
Телевежа. Ці кадри мені болять, так. Ми з татом у дитинстві часто ходили «у подорожі». Прогулянки пішки з району до району. Вежа була орієнтиром. Папа командував «на захід від вежі» або «на північ».
Мені дуже не вистачає тата. Його забрала війна. Моє місто знищують щодня. Але крім втоми та ненависті до ворога я не відчуваю нічого. Нічого.
Даремно намагаєтеся.
Ганна Гін, Telegram
Про це Пише ресурс UA-Obozrevatel, з посиланням на Хартія 97