Чому Кремль заговорив про мир.
Важко сказати, що на нас чекатиме за підсумками саміту за українською формулою світу, який має відбутися у середині червня у Швейцарії. Зрештою, це буде перший відповідний саміт, тому навряд чи за його підсумками слід очікувати на принципові рішення, але є деякі факти, що вказують на серйозну та недоброзичливу зацікавленість до цього заходу з боку росіян.
Українські спецслужби раніше повідомляли, що росіяни прагнуть зірвати саміт, або хоча б зробити його найменш представницьким. Власне це помітно навіть і без відповідних заяв.
Що я бачу? Я бачу масове вкидання різноманітних «мирних планів», санкціонованих росіянами, але завуальованих під «плани третіх країн». Класичний приклад — нібито турецький план, який вкинули в інформаційний простір через російську Незалежну газету та Юлію Латиніна. Він передбачає заморожування та «відстрочення статусу», що заздалегідь робить його малореалістичним.
Крім того, урочисто дістали труп «Стамбульських домовленостей» і почали з цього трупа знущатися в особливо збоченій формі. Через численних прокремлівських російських лібералів та західних журналістів просувається думка, що «ось був непоганий план, але українці чомусь відмовилися».
Сенс просування таких «планів» простий і цілком відповідає традиційній схемі російського впливу зовнішню аудиторію. Одночасно вкидається різноманітна та суперечлива інформація, яка має створити враження, що «не все так однозначно». Росіяни діють подібним чином у більшості складних ситуацій.
Очевидно, вони хочуть посіяти сумніви серед максимально широкої аудиторії щодо мирних ініціатив, просуваючи ідею, що «варіантів завершення війни є багато».
Чому їх так бентежить мирний саміт, хоча поки що не зрозуміло, яких результатів він приведе?
Думаю, що саміт має всі шанси зруйнувати кілька російських тез, які дбайливо просувалися у світовому інформаційному просторі протягом досить тривалого терміну.
По-перше, що «все це локальний конфлікт українців та росіян за якісь території». Очевидно, що якщо питання миру в російсько-українській війні обговорюватимуть понад 100 держав, то це ніяк не можна буде назвати локальним конфліктом, а це вже точно є чимось значимим з погляду світу. Отже, і відповіді у світовому масштабі мають бути загальносвітовими.
По-друге, що існують якісь рівнозначні «російські» та «українські» погляди на війну, і треба шукати між ними щось середнє. Але якщо з одного боку погляд близько сотні держав, а з іншого боку — кількох, це щось явно не настільки рівнозначне.
По-третє, теза, що «росіяни хочуть завершувати війну, а українці чомусь ні». Скільки було маніпуляцій із цього приводу останнім часом, як далеко проникли ці ідеї (включаючи окремих американських конгресменів). Це, власне, тому, що російське керівництво постійно щось вкидає із цього приводу. А от якщо реальний шлях припинення війни сформулює і запропонує російській стороні більшість людства, а російська сторона відмовиться, то що це означатиме? Це означатиме, що будь-які попередні заяви про врегулювання з боку росіян нічого не коштуватимуть.
Це лише окремі моменти, які, очевидно, і призводять до активізації росіян та їх численних сплячих агентів, які раптом прокинулися і кинулися щось доводити. Це лише індикатор того, що на нас чекають досить важливі події та процеси. Вже найближчим часом.
Петро Олещук, “Фейсбук”
Про це Інформує своїх читачів сайт UA-Obozrevatel, з посиланням на Хартія 97