Коли в NYT оголошують секретний момент, виникає відповідне питання щодо самого режиму секретності. У плані Зеленського є чітка точка щодо неядерної зброї стримування, і йшлося, відповідно, про ракети з дальністю понад 500 км. Адже відкрита частина плану Зеленського полягала у створенні в Україні ракетного потенціалу для без’ядерного стримування потенційного ворога.
Що стосується реалізму, то вже є заява неназваного чиновника, який прокоментував пункти плану Зеленського. Але крім заяв New York Times, які останнім часом демонструють певну упередженість у висвітленні українських подій, варто сказати, що є й більш вагомі речі. Які говорять про те, що ні США, ні Німеччина не готові передавати навіть ракети з дальністю до 150 км. Німеччина категорично відмовила українській стороні у можливій передачі ракет Taurus, дальність яких становить 500 км.
Аналогічна ситуація і із забороною на використання Atacams для ударів по території РФ, дальність ураження яких сягає 300 км. Але це, знову ж таки, 300 км. Тобто максимальні відстані, про які зараз йде мова, це максимум 500 км. Але, за даними New York Times, “Томагавки” з дальністю польоту 2400 км, а це фактично більша частина території РФ. То про який реалізм може йти мова, враховуючи той факт, що Україні не дають зброю зі значно меншою дальністю дії?!
Але в матеріалі NYT є один досить цікавий пункт, на який не звертають уваги, в якому йдеться про те, що план Зеленського нездійсненний і розрахований на українського споживача. А також те, що вона має чітко показати, що можливості української сторони в момент протистояння російській агресії безпосередньо залежать від Заходу.
Відповідно, якщо Захід реагує негативно (а він це вже зробив майже за всіма пунктами), то відповідальність за можливі подальші події на лінії зіткнення автоматично перекладається на західні країни.
Тому поява статті не випадкова. Це, можна сказати, проактивна гра для того, щоб мінімізувати негативні для себе сценарії. Йдеться про колективну відповідальність у момент ненадання окремих видів зброї та, відповідно, можливість використання відповідної риторики українською стороною.
З цим і пов’язані проблеми на передовій. Інше питання, чому на 10-му році російсько-української війни Сили оборони України на 80% залежні від зовнішніх партнерів. Цього часу було б більш ніж достатньо як для попередньої влади, так і для нинішньої для розвитку вітчизняного оборонно-промислового комплексу. Тим паче, за власну ракетну програму. Нагадаю, що в 2016 році широкій публіці були продемонстровані оперативно-тактичні комплекси «Гром-2», більш відомі як «Сапсан», з дальністю польоту 500 км. А чому ці ракетні технології не були, відповідно, масштабовані у промислових обсягах і не надійшли на озброєння Сил оборони України ще до початку масштабного впровадження – питання відкрите.
Тобто замість того, щоб третій рік поспіль чути про німецькі Taurus, в яких нам відмовляють, нам довелося б реалізовувати власну ракетну програму, і це не «Паляниця», а ОТРК «Гром-2», дальність дії якого вдвічі більша за американські «Атакми».
Коли говорять, що це неможливо в умовах війни, і лунає відповідний меседж, що вся територія України перебуває в зоні ураження або крилатих, або балістичних ракет, можна навести приклад терористичних угруповань ХАМАС і Хезболла, які розмістили ракетне виробництво під землею поруч із найпотужнішою армією світу – ізраїльською ЦАХАЛом. І, відповідно, поруч з ізраїльськими спецслужбами. Ба більше, варто зазначити, що за рік війни ЦАХАЛ оголосив, що ліквідував трохи більше 40% підземних тунелів, що свідчить про характер цих інженерних споруд. Але головне, що в цих тунелях єo Ракетобудування. І, відповідно, з цих підземних бункерів здійснюються і пуски балістичних ракет.
Нам у спадок дістався військово-промисловий комплекс Радянського Союзу, який був побудований за часів холодної війни за мірками того часу – з підземними тунелями, комунікаціями, бункерами тощо. Кожне підприємство військово-промислового комплексу мало, відповідно, підземну інфраструктуру, і навіть це вже дало б змогу перенести виробництво на землю та реалізувати власну ракетну програму.
“Томагавки” не будуть надані, їх навіть не розглядатимуть. А те, що сталося – це так званий контрольований витік інформації. Тому що таємні пункти – це секретна інформація з обмеженим доступом. І якщо New York Times має доступ до такої інформації, це може означати, що західні спецслужби прорахували можливі подальші дії українського керівництва і зіграли на випередження, щоб уникнути певних політичних колізій.
Дмитро Снєгірьов, Главред
Про це Інформує своїх читачів видання ЮА Обозрєватель.