Одним з інструментів цієї експансії Кремля стала перша міністерська конференція Форуму партнерства Росія-Африка, що відбулася минулими вихідними. У ньому взяли участь 54 делегації африканських держав та регіональних асоціацій, які обговорили інвестиції, сільське господарство, безпеку… На конференції були прийняті спільні заяви – загальнополітичні і три секторальних: з міжнародної інформаційної безпеки, боротьби з тероризмом, мирного використання космічного простору.
З точки зору африканських країн такий форум хороший тим, що дозволяє налагодити політичні, економічні та військово-технічні зв’язки. Але головне – промацати можливість отримання інвестицій та зброї. Для Росії конференція, на якій міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров говорив про «динамічність» відносин з африканськими державами та штучні перешкоди з боку «колективного Заходу», є дипломатичним механізмом, що сприяє реалізації цілей Кремля в Африці.
А вони полягають у наступному.
По-перше, продемонструвати, що міжнародної ізоляції Росії не існує.
По-друге, сформувати імідж Росії як захисника світової більшості та стати лідером антизахідного фронту, що має надати Москві додаткову геополітичну вагу на переговорах з Вашингтоном, Берліном, Брюсселем, Лондоном та Парижем.
По-третє, лобіювати альтернативні фінансові інструменти, які можуть замінити долар у міжнародних розрахунках.
По-четверте, сприяти економічній присутності Росії на континенті: 30% усіх світових природних ресурсів зосереджено в Африці.
Росія частково досягла цих цілей, що створює додаткові загрози для західних країн та України. І не лише під час голосування в ООН, де близько чверті голосів належить африканським країнам.
Наприклад, Кремль значною мірою контролює кілька африканських держав – Буркіна-Фасо, Малі, Нігер, Центральноафриканську Республіку, в надрах якої знаходяться поклади алмазів, урану, золота, нафти, літію, титану… Позиції Російської Федерації в Лівії та Судані є сильними. Москва не лише отримує доступ до природних ресурсів цих країн, а й можливість дестабілізації європейських держав, створення міграційної загрози в Африці. Разом з тим, плани Кремля не обмежуються країнами регіону Сахара-Сахель.
Товарообіг Росії з Африкою поступово зростає: якщо у 2022 році він становив $18 млрд, то у 2023 році — $24,5 млрд, а за 8 місяців 2024 року — вже $18,6 млрд, при цьому близько 25% російських поставок — це зерно, 22% — нафта та нафтопродукти. І багато зброї. Разом з тим, ЄС і Китай все ще залишаються основними торговельними партнерами для Африки. Так, товарообіг з Європейським Союзом становить $225 млрд, а з Китаєм у 2022 році – $282 млрд, тоді як на РФ припадає менше 1% іноземних інвестицій, що надходять на континент.
Москва по-різному йде в Африку, встановлюючи політичний та економічний контроль над державами. Наприклад, використовує проросійське лобі: хтось із істеблішменту африканських країн закінчив російські університети, хтось просто отримує російські гроші. В агресивній інформаційній роботі вони грають на спогадах африканців про допомогу СРСР під час «холодної війни». Також Кремль активно використовує антиколоніальну риторику, проводячи масштабну дезінформаційну кампанію.
А війну Росії проти України Кремль представляє як війну, яку Захід веде проти РФ руками своєї проксі-сили, звинувачуючи при цьому ЄС та США у витрачанні на нашу країну грошей, призначених для африканських країн. Під час міністерської конференції речниця МЗС РФ Марія Захарова вкотре заявила, що Захід надсилає гроші київському режиму на шкоду допомозі африканським країнам: «Навіщо вони це роблять? Так, лише з однією метою – завдати стратегічної поразки Росії”.
Щоб набути популярності, Москва списує борги африканським країнам: за словами спецпредставника президента РФ з питань Близького Сходу та Африки, заступника міністра закордонних справ Михайла Богданова, ця сума дорівнює 20 мільярдам доларів. А лицемірно звинувачуючи Захід у зриві “зернової угоди”, Кремль заявляє, що Росія здатна замінити українське зерно та організовує демонстративні поставки невеликих партій добрив та пшениці до країн Африки.
Водночас багато жителів африканських країн не замислюються про те, що саме вторгнення Росії в Україну у 2022 році призвело до скорочення пропозиції української пшениці та зростання цін на зерно на світовому ринку, що загрожувало голодом для Східної Африки. Дезінформаційна кампанія агентства «Росспівробітництво» та Фонду Росконгресу, агентства Sputnik та телекомпанії RT дає результати: популярність російського прапора та Путіна зростає, а африканці звинувачують у своїх бідах Захід, а не Росію.
Згідно з Рейтинг схвалення Gallup у Африці, який різко впав у 2022 році, у 2023 році знову зріс із 34 до 42%. Рейтинг Китаю також зріс: з 52% у 2022 році до 58% у 2023 році, а ось популярність США знизилася з 59 до 56%. Однак вона все одно залишається вищою за російську.
Але за антиколоніальною риторикою Кремля криється політика неоколоніалізму, прагматичний інтерес Росії контролювати природні ресурси та логістичні маршрути Африки. А геополітична конкуренція із Заходом та інформаційні операції Кремля також посилюють напруженість на континенті.
Москва сьогодні мало що може запропонувати африканським країнам. Донедавна основним інструментом посилення присутності Росії в Африці були не постачання продовольства та добрив (хоча експорт російського зерна до африканських країн значною мірою вирішує проблему голоду), а продаж зброї та надання силових послуг. Спочатку через ПВК “Вагнер” Пригожина, а тепер через підконтрольний Міноборони РФ “Африканський корпус”.
Зміцненню позицій Москви сприяли військові перевороти в Габоні, Нігері, Буркіна-Фасо, Судані, Гвінеї, Чаді та Малі. Перебуваючи в конфлікті із Заходом і потребуючи хоча б часткового міжнародного визнання, представники хунти шукають політичної та військової підтримки в Росії. Платою за присутність російських найманців є передача контролю над родовищами корисних копалин росіянам. Але підтримка Росії зміцнює авторитарні режими, які часто пригнічують опозицію та порушують права людини, що призводить до внутрішніх конфліктів та посилення нестабільності.
Більша частина продажів російської зброї на африканському континенті здійснюється через державну компанію “Рособоронекспорт”. За даними Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру (SIPRI), у період з 2018 по 2022 рік 40% зброї, проданої в Африці, була з Росії. А ось на частку США, Китаю та Франції припало 16%, 9,8 та 7,6% відповідно. Однією з причин привабливості російської зброї є те, що Москва не обумовлює постачання зброї демократичними принципами.
Після широкомасштабного вторгнення в Україну, яке вплинуло на постачання зброї, Росія зробила ставку на ядерну енергетику. У Африці відчувається гостра нестача електроенергії, і Москва пропонує країнам будівництво атомних електростанцій. Для Росії співробітництво у сфері мирної ядерної енергетики є частиною довгострокової стратегії посилення її політичної та економічної присутності в Африці. Однак, якщо АЕС в Єгипті вже є реальним проектом, то будівництво АЕС в країнах Сахелю – це поки тільки наміри.
Зміцненню позицій Російської Федерації в Африці сприяє також той факт, що ЄС та США в останні десятиліття втратили інтерес до континенту. Це пов’язано не тільки з падінням її значення для Заходу після закінчення холодної війни. Незважаючи на економічну привабливість Африки, багато західних компаній були зупинені нестабільністю політичних режимів, постійними збройними конфліктами, корупцією, недостатньо розвиненою транспортною інфраструктурою на континенті, низькою кваліфікацією робочої сили.
Поки що немає передумов того, що в майбутньому Захід посилить свої політичні позиції в Африці. Незважаючи на зусилля Парижа, Франція стрімко втрачає вплив у своїх колишніх колоніях. Малоймовірно, що адміністрація Трампа, яка бачить у Китаї головну загрозу і стурбована конфліктами на Близькому Сході та російсько-українською війною, проводитиме агресивну політику в Африці: очікується, що США будуть взаємодіяти з континентом навіть менше, ніж за часів президентства Байдена.
Саме цю геополітичну порожнечу, залишену Заходом, заповнюють Росія та Китай, яких не лякають ризики та загрози, якими рясніє Африка: нестабільність політичних режимів, територіальні суперечки, релігійний фундаменталізм, тероризм, слабкість державних інститутів. І якщо західні компанії перебувають під тиском громадської думки, щоб вони співпрацювали з диктаторами, які пригнічують опозицію та порушують права людини, це не зупиняє Росію та Китай.
Хоча між Москвою та Пекіном все ще триває економічна конкуренція за Африку, вона перебуває на задньому плані: на африканському контингенті РФ та Китай все частіше виступають політичними партнерами у протистоянні із Заходом. Водночас Брюссель та Вашингтон більше стурбовані тим, що робить Пекін у Африці, ніж Москва, вбачаючи в Китаї головну загрозу своїм інтересам на континенті.
Враховуючи, що Росія розглядає Африку як ще одне поле битви з «глобальним Заходом», російська експансія нічого не робить для забезпечення стабільності та безпеки на континенті.
Володимир Кравченко, “Дзеркало тижня”
Про це Пише ресурс UA-Obozrevatel.