Визволення білоруського народу — запорука зникнення з геополітичної сцени агресивного монстра.
«…Не намагаючись встановити кінцеві формальні мирні чи військові цілі, необхідно дати всім народам, особливо пригніченим і переможеним, просте та зрозуміле роз'яснення тієї мети, яку ставлять перед собою Британська співдружність та Сполучені Штати, і тим самим прокласти шлях, яким разом з нами могли б піти й інші – шлях, який, безперечно, буде важким і може бути тривалим», – так Уїнстон Черчілль висловився про результати першого американсько-британського військового саміту у зверненні радіо 24 серпня 1941 року.
Нагадаємо, що під час його зустрічі з президентом США Рузвельтом на борту американського лінкора «Аугуста» біля Ньюфаундленду вони обговорили необхідність укладання спільної декларації, яка стала пізніше відома під назвою Атлантична хартія, а 14 серпня 1941 року погодилися щодо наступного:
По-перше, їхні країни не прагнуть розширення, територіального чи іншого;
По-друге, вони не хочуть жодних територіальних змін без вільно вираженого прагнення народів, яких ці зміни стосуються;
По-третє, вони поважають право всіх народів вибирати ту форму управління, коли вони прагнуть жити, і хочуть бачити відновлення суверенних правий і самоврядування в тих народів, які були силою позбавлені їх;
По-четверте, вони намагатимуться, з належною повагою до взятих на себе зобов'язань, сприяти тому, щоб усі держави, великі та малі, що перемогли та переможені, мали вільний доступ до торгівлі та сировини в усьому світі, необхідної для їхнього економічного процвітання;
По-п'яте, вони бажають досягти найповнішої співпраці всіх країн в економічній сфері, щоб забезпечити для всіх кращі умови праці, економічний прогрес та соціальну безпеку;
По-шосте, після остаточного знищення нацистської тиранії вони сподіваються побачити утвердження миру, яке дозволить усім країнам безпечно жити своїм життям у межах своїх кордонів, у свободі від страху та потреби;
По-сьоме, такий світ дозволить усім людям безпечно перетинати відкриті моря та океани;
На восьму, на їхню думку, всі країни світу, виходячи з реалістичних і з духовних причин, повинні відмовитися від застосування сили. Оскільки неможливо зберегти майбутній світ, якщо країни, які загрожують або можуть загрожувати агресією за межами своїх кордонів, далі застосовуватимуть наземну, морську та повітряну зброю. Вони вважають, що до затвердження широкої та стійкішої системи спільної безпеки, такі країни необхідно роззброїти. У той же час вони допомагатимуть миролюбним народам позбутися тягаря озброєнь і заохочуватимуть їх здійснювати заходи, що полегшують їм це завдання.
Жан-Батист Дюрозель, автор докладної «Історії дипломатії від 1919 року до наших днів» так підсумував зустріч американського та британського лідерів та попередні дії США, спрямовані на зміцнення американо-британських зв'язків: «Отже, ще до Перл-Харбора Сполучені Штати відверто залишили нейтралітету. Їхня допомога Англії йшла по всіх напрямках. Президент Рузвельт дійшов висновку, що американська демократія не повинна відступати перед ризиком війни».
На жаль, навіть після лютого 2022 року світ не почув від Заходу заяви такого ж важливого та стратегічного значення. Прикро, що лідери західного світу досі так і не змогли чітко та ясно проголосити свої цілі у протидії агресії Москви, яка підриває безпеку в Європі та світі. А саме цього вимагають ті у світі, кому небайдужа доля демократії, а також українці, які щодня чинять опір варварській навали тоталітарного путінського режиму, який нещодавно втратив легітимність навіть в очах тих, хто ще донедавна, незважаючи на фактичний демонтаж конституційного устрою. загальноприйнятих прав та універсальних свобод, вважав його легітимним главою РФ.
Тим же, хто часто вказує на російську міць і говорить про складність, а то й марність зусиль, спрямованих на притягнення кремлівського узурпатора до відповідальності, слід нагадати, що в 1941 нацистська Німеччина контролювала економіку практично всієї Європи і безперешкодно отримувала необхідні стратегічні матеріали. за кордону, знаходилася на самому піку своєї військово-політичної могутності.
Натомість путінська РФ, незважаючи на те, що дехто все ще продовжує співпрацювати з цим явним порушником Статуту ООН, перебуває сьогодні у більш слабкій ситуації. Зовні поки що все виглядає досить міцно та стабільно, ВВП демонструє зростання на військових витратах, проте сама жорстка система одноосібної влади несе у собі потенційні джерела саморуйнування.
Не слід переоцінювати і реальну здатність РФ вести справді довготривалу війну на виснаження. Моніторинг наявної інформації свідчить про наявність таких проблем, як недостатнє забезпечення Збройних сил агресора сучасним озброєнням та поганий стан військової освіти та підготовки військових. Спостерігається стагнація у промисловості та інвестиційній сферах. Внаслідок падіння податкових надходжень майже половина російських регіонів мають бюджетні проблеми. Втрачено найбільш заможні та прогнозовані експортні ринки. Обмежений доступ до нових технологій та сучасного промислового обладнання. Дедалі регулярнішими стають аварії на численних об'єктах критичної інфраструктури.
Господар Кремля веде Росію до справжньої демографічної катастрофи — тенденції мають явно негативний характер, зокрема, лише у першому кварталі цього року зафіксовано перевищення смертності (479,3 тис.) над народжуваністю (300,3 тис.). Тобто різниця становила вражаючі 179,6 тис. Очевидно, ці цифри не включають значну частку військових втрат, які влада старанно приховує. У країні відчувається вкрай гостра нестача робочої сили – 4,8 мільйонів за офіційними даними. Сьогодні головним фактором стримування в економіці агресора є дефіцит кадрів, зокрема — в промисловості та сільському господарстві. У країні не вистачає лікарів, інженерів, агрономів, водіїв, будівельників, кваліфікованих працівників та навіть робітників сфери послуг. Недолугі ж спроби замістити їх за рахунок зовнішніх мігрантів викликають дедалі більше посилення напруги на міжнаціональному ґрунті.
Саме в цьому контексті слід розглядати нещодавні так звані мирні пропозиції Україні, озвучені російським узурпатором під час візиту до Мінська 24 травня. РФ явно відчуває постійне нагромадження різного роду проблем, пов'язаних з війною, хотіла б насамперед позбавитися найболючіших санкцій і уникнути чергової масової мобілізації, яка неодмінно викличе невдоволення серед населення і може загострити й інші проблеми.
Нам в Україні, нашим друзям у багатьох країнах світу, слід ще системніше і потужніше — з використанням сучасної західної зброї — тиснути на вразливі місця РФ для послаблення її можливостей продовження війни та забезпечення реальної безпеки для нашої держави. Зокрема, так, як це роблять ЗСУ, завдаючи постійних ударів по НПЗ агресора, що вже спричинило падіння виробництва бензину на 20%, а дизельного палива – на 11% порівняно з груднем 2023 року.
Дехто може запитати, а яким ще чином вище представлена теза прем'єр-міністра Великобританії стосується справжнього? Про які пригноблені народи може йтися? Відповідь стосуватиметься білоруського та інших народів, національно-демократичне визволення яких є запорукою зникнення з геополітичної сцени агресивного монстра, що простягнувся через всю Євразію, а пояснення, чи керівництво до дії, міститься в цій самій промові: «Ми повинні вселити в них надію; ми повинні переконати їх у тому, що їхні страждання та опір не будуть марними».
Інакше кажучи — вільний світ має надати друге дихання тижні поневолених народів (Captive Nations Week), який, починаючи з далекого 1959 року щорічно, зазвичай у липні, проголошується майже кожним президентом США.
Це має стати нашим спільним завданням. А стратегічною метою є простий і зрозумілий план того, як можна досягти встановлення дійсно тривалого світу на території всієї Євразії: від Атлантичного до Тихого океанів. Саме таких сигналів чекав би світ від нинішньої, ювілейної, 50-ї зустрічі лідерів країн Великої сімки, яка має відбутися 13-15 червня в Італії та не менш ювілейного, 75-го саміту НАТО у Вашингтоні, призначеного на 9-11 липня 2024 року. .
Очевидно, вже настав час для нової Атлантичної хартії.
Олег Білоколос, директор української Центру досліджень національної стійкості
Про це Інформує своїх читачів видання UA-Obozrevatel, з посиланням на Хартія 97