Ми пам'ятаємо.
7 травня 1999 року екс-міністр внутрішніх справ Білорусі Юрій Захаренко зник дорогою додому, в районі вулиці Могилевської у Мінську. На той момент йому було 47 років.
Юрій Захаренко розпочинав свою кар'єру слідчим, очолював слідчий відділ, до 1991 року був начальником управління внутрішніх справ Гомельського облвиконкому. Потім — начальником Слідчого управління, а згодом очолював Слідчий комітет МВС Білорусі.
Одразу після обрання Лукашенка було призначено на посаду міністра внутрішніх справ. В одному з інтерв'ю Захаренко згадав бесіду з головою Ради безпеки Віктором Шейманом, який наполягав, що міністр має «виконати будь-який наказ президента».
“Людей я розстрілювати не буду, Конституцію порушувати не буду”, – тоді відповів глава силового відомства. У жовтні 1995-го Лукашенко відправив Захаренка у відставку, а пізніше колишній міністр був знижений у званні до полковника міліції та звільнений із МВС.
Невдовзі після цього Юрій Захаренко перейшов на бік опозиції. У лютому 1998 року він очолив комітет із безпеки у складі «тіньового уряду». Навесні 1999-го Захаренко брав активну участь в організованій опозицією кампанії з виборів президента, входив до команди колишнього прем'єр-міністра Михайла Чигиря, їздив країною, організовував групи зі збору підписів. 7 травня 1999 року він зателефонував додому, сказав дружині: “Скоро прийду, грей вечерю”, але додому так і не повернувся.
У 1999 – 2000 роках у Білорусі безслідно зникли виконувач обов'язків голови Верховної Ради Віктор Гончар, бізнесмен Анатолій Красовський, колишній голова МВС Юрій Захаренко та журналіст Дмитро Завадський.
Згодом було оприлюднено документи, зокрема рапорт заступника міністра внутрішніх справ Миколи Лопатика, які свідчили, що з опозиційними політиками та громадськими діячами розправився «ескадрон смерті». Накази йому віддавало найвище керівництво країни.
17 грудня 2019 року «Німецька хвиля» опублікувала сенсаційне визнання колишнього бійця СОБРу Юрія Гаравського.
У вересні 2019 року Юрій Гаравський звернувся до російської редакції «Німецької хвилі», заявивши, що 20 років тому брав участь у викраденнях та вбивствах білоруських опозиціонерів – противників Лукашенка. Гаравський стверджує, що у 1999-2003 роках був бійцем СОБРу – спеціального загону швидкого реагування внутрішніх військ МВС Білорусі. За словами Гаравського, за наказом зверху разом із товаришами по службі він викрав і вбив екс-міністра внутрішніх справ Білорусі Юрія Захаренка, екс-голову Центрвиборчкому Віктора Гончара та бізнесмена Анатолія Красовського, який підтримував білоруську опозицію.
Навесні та восени 1999 року ці троє людей зникли. Розслідування їх зникнень у Білорусі до кінця не було доведено. 2004 року спецдоповідач Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) Христос Пургурідес, вивчивши всі обставини, дійшов висновку, що Захаренка, Гончара та Красовського викрали та вбили бійці СОБРу під командуванням підполковника Дмитра Павличенка з відома керівництва країни. Таку версію поділяють правозахисники та рідні зниклих, але довести її поки що не вдалося.
41-річний Юрій Гаравський утік із Білорусі до Європи, де попросив політичного притулку. Він показав DW оригінали та копії деяких документів, що підтверджують його затвердження.
Про це Інформує портал UA-Obozrevatel, з посиланням на Хартія 97