Якщо Пєсков бреше в переважній більшості випадків, то Путін – на відміну від нього – приблизно в половині, в чому полягає його непередбачуваність. Може, бреше, але, може, й справді.
Так от, коли Путін казав, що Байден для нього кращий за Трампа, він, схоже, таки не збрехав. Бо Трамп є таким непередбачуваним, як Путін, чим його дійсно лякає. Йонутого може насправді злякати такий же нудний, як він, от і знайшла коса на камінь.
Тим часом рейтинги Трампа різко зросли в ключових штатах, тобто тих, хто вагається між республіканцями і демократами (при десь рівному розподілі голосів від інших штатів у колегії виборців, яка і обирає президента). Передвиборні показники стають уже майже гарантуючими йому перемогу з божевільним відривом!
Навіть проводячи в судах час майже всієї виборчої кампанії, він, проте, згідно з останніми опитуваннями матиме від вирішальних 7 штатів 83 члени колегії з 93, які взагалі будуть від цих штатів, тобто перемагає в штатах, які нібито вагалися, з рахунком вже 83:10, якщо врахувати і Північну Кароліну.
Це означає, що якщо Україна та Мордор не домовляться – хоч би через посередників – між собою, то все вирішуватиме – і нікому достовірно не відомо, як саме! – непередбачуваний/імпульсивний/й*нутий Трамп, і це буде вже не “російська рулетка”, а американська, що Путіну зовсім не потрібно, та й нам, до речі, теж.
Причому йдеться навіть не про двадцятого січня, а вже про п'ятого листопада, максимум – шосте. І два з половиною місяці між цими датами можуть стати найнебезпечнішими в історії людства: в Америці будуть одночасно одразу два президенти – 1) дідусь як формальний з усіма правами в Головній країні світу та 2) новообраний, у якого сім п'ятниць на тижні і на якого орієнтуватимуться і країна (і Україна!), і світ.
Доти Путіну дуже потрібно все вирішити, інакше саме в США і відбудеться гра у “війну та мир в Україні”, а путінською метою таке зовсім не є.
І наляканий Путін наважився на такий собі переворот – звільнив надто войовничого Патрушева, який за таких умов уже не потрібен, а міністром оборони взагалі зробило бухгалтера, бо Путіну тепер цікава не так власне армія, як хто там скільки вкрав.
Відповідно іншим стало ставлення до переговорів, бо треба встигнути до жовтня включно і починати треба вже ось-ось – звичайно, краще б з кращих завойованих позицій, проте смаженим смердить вже так відчутно, що й не до позицій.
Адже е*нутий у е*нутого може все забрати, і ризикувати боягузливий Путін не бажає. На писюна пертиме пахан.
Джерело: Олександр Кірш, «Обозреватель».