Більшість конфесій проповідують любов до людей, засуджують вбивства і вчать гуманізму. Але після початку збройних дій в Україні офіційні представники релігійних громад у Росії транслюють протилежне: вихваляють мілітаризм, війну та насильство, зараховують військових до мучеників, закликають парафіян молитися за них. Через це релігійні громади розкололися – віруючі, які посіли антивоєнну позицію, опинилися серед неугодних чи самі відчули себе ізольованими. «7х7» досліджує цей процес у серії матеріалів.
У цьому випуску ми запитали антивоєнних віруючих, як вони ставляться до позиції російського керівництва своєї релігії та як змінили свої ритуали.
Буддистка Анастасія
Анастасії 45 років. Вона народилася і виросла в Іркутському краї, у класичному, за словами жінки, бурятському селі, де жили тільки буряти. Папа Анастасії був «справжнім комуністом», який не вірив «ні в бога, ні в чорта». Мама ж дотримувалася всіх буддійських свят, створила вдома невеликий вівтар.
Анастасію з дитинства було занурено в культуру буддизму, яка, на думку жінки, нерозривно пов’язана з її національною бурятською культурою. Спочатку вона стежила за тим, як мама проводить обряди, потім, переїхавши до Іркутська, почала їздити в дацан – буддійський храмовий комплекс.
У 2014 році Анастасія із двома синами виїхала з рідного регіону до столичного міста, де майже немає данців. П’ять років тому на одному із сайтів вона побачила, що можна онлайн через пожертвування замовляти ранкові молебні. Лама має згадати ім’я, зазначене у заявці. Тиждень Анастасія замовляла молебні онлайн – ходити на них особисто не було часу через роботу. А коли вона дісталася до дацана, його було закрито. Виявилося, що один лама хворів кілька тижнів, а інший поїхав до села.
– Я замовляла молитви, сплачувала їх, а молитви ніхто не читав. Це було для мене великим розчаруванням, – розповіла Анастасія.
Жінка вважає, що буддизм перетворився на комерцію:
– На вірі заробляють гроші. Іноді деякі лами можуть поставити якесь питання про релігію, якщо люди не знають відповіді, вони починають рекламувати свої платні курси про буддизм!
Після початку війни в Україні Анастасія пропала бажання відвідувати релігійні інституції. Одна ходила до одного лами, але він виїхав із Росії через антивоєнну позицію. До інших лам Анастасії йти не хочеться:
– Я їм не вірю, вони ж казатимуть лише те, що їм вигідно. Та й про яку віру може йтися, коли вони публічно виправдовують війну?
У 2023 році сестра Анастасії прийшла до лами за порадою – вона пішла від чоловіка, який страждав від ігрової залежності. Лама назвав її розпусною жінкою. Анастасія каже, що до війни таке навряд чи можна було почути з уст священнослужителя.
– Авторитет лам сильно впав, звичайно, – зробила висновок вона. – Це емоційно нестерпно – ходити за порадою до людей, які можуть підтримувати вбивства, адже жодна релігія у світі не визнає насильства, а в Росії зараз із цього роблять культ.
Тепер Анастасія, як колись її мама, розповідає своїм синам про те, як треба шанувати богів. Наприклад, класти на домашній вівтар цукерки або збризкувати чаєм галявину, щоб до бога дійшли молитви та прохання. У дацани вона намагається не ходити. У її планах – виїхати із Росії.
Мусульманка Марина
Марині більше 30 років (точний вік співрозмовниця “7х7” попросила не вказувати), вона живе в Чечні. У цьому регіоні жінки рідко відвідують мечеть – за мусульманськими традиціями молитися у мечеті для них необов’язково, плюс можна уникнути зустрічі з великою кількістю чоловіків. Для мусульманки головне читати намаз – п’ятиразову молитву. Марина робить це вдома. На молитви йде в середньому близько 40 хвилин.
З близького оточення в неї ніхто не поїхав на війну в Україні, а деякі далекі родичі пішли воювати через гроші. Жінка розповіла, що їй було неприємно про це дізнатися, але вона вважає, що кожен має своє життя.
Восени 2023 року Марина спілкувалася з людьми, які не сповідують іслам. Для неї було здивування, що люди продовжували обговорювати війну в Україні, не помічаючи палестино-ізраїльського конфлікту:
– Тоді була атака на лікарню у Палестині, для мене як для мусульманки це був найсильніший стрес. Я дивилася кадри з Палестини і в мене це викликало більший шок, ніж те, що відбувається в Україні. Я дивилася на людей і думала: наскільки ми живемо у різних інформаційних полях.
За словами Марини, після початку війни в Україні чоловіків у Чечні у добровільно-примусовому порядку збирають на ранкові колективні намази до мечеті – молитися за солдатів. Рано-вранці треба прийти на молитву, потім повернутися додому, переодягнутись і поїхати на роботу. Багатьом це не подобалося, але вони мовчали, бо могли виникнути проблеми на роботі.
– У звичайних людей немає жодного впливу на те, що відбувається, – каже Марина. – Ми це вже давно зрозуміли. Жителі інших регіонів Росії можуть думати, що люди в Чечні підтримують усю цю нісенітницю, бо не висловлюються проти. Але ті, хто висловлюється, або будуть мертві, або їм доведеться виїхати.
Війну в Україні співрозмовниця «7х7» порівняла із чеченськими війнами, які вона застала дитиною:
– Все було за одним сценарієм: спочатку заперечували, що вони реально там воюють, – солдати були не їхньою, зброя була не їхня, при цьому переслідували якісь незрозумілі амбіції, що зможуть Україну взяти за кілька тижнів. Так було у Чечні, саме цим конфлікт мені відгукувався – я це все бачила.
Марина не знає, чи щиро чеченці, які підтримують війну та агітують їхати в Україну, вірять в Аллаха чи ні. Але вона вже давно не орієнтується на людей, які займають якісь керівні позиції – що у владі, що у релігійних організаціях:
– У мене немає жодної з ними ідентифікації. Ми тут давно живемо з усвідомленням, що є свої – незгодні – і чужі. Вже давно вбивають людей, мусульман, які не згодні. З релігією це не пов’язано. Це така політика.
Марина щотижня виділяє час на таджвід – орфоепічне читання Корану, що допомагає уникнути спотворення сенсу. Через першу чеченську війну вона вже займалася таджвідом, але потім покинула. Повернутися до вивчення Корану чеченка вирішила з кількох причин. Це краще допомагає дізнатися іслам і зрозуміти психологію людини, а саме заучування Корану, як і вивчення іноземної мови, тренує мозок та розвиває нейронні зв’язки.
Православна християнка Ірина
Підприємець Ірина живе в одному із регіонів ЦФО. Їй 60 років. Вона виросла у сім’ї, члени якої дотримувалися комуністичних ідеалів. 1989 року, коли Ірині було 25 років, вона познайомилася з православною віруючою жінкою, яка викладала російську літературу в одному з російських університетів.
– У нашому культурному полі, особливо у літературі, релігія відіграє велику роль, – розповіла Ірина. – Ми швидко порозумілися, почали спілкуватися.
Жінка запропонувала Ірині охреститись, і та погодилася. Відразу після хрещення дівчина поїхала в один із храмів, де познайомилася з іншими віруючими людьми. Початок 90-х Ірина згадує як час, коли церква була вільна та демократична:
– Це була така епоха, коли у священики приходили люди зовсім з різними освітами. Я знала ядерних фізиків, інженерів, які у дорослому віці дійшли віри. Це були ідеалісти з палаючими очима, вони хотіли створити справжню церкву, яка сіятиме розумне, добре, вічне, нестиме світло.
Ірина здійснює ранкові молитви, церква намагається відвідувати під час недільних служб та у свята. Найчастіше робити це не виходить через роботу. Жінка ходить до місцевого храму до священика, який не підтримує війни в Україні. Він не заявляє про свою позицію відкрито, боячись, що його заборонять у служінні – РПЦ чинить так з антивоєнними батюшками.
На думку Ірини, головні спікери РПЦ транслюють консервативні погляди, які не близькі багатьом православним служителям. Але не всі можуть виїхати з Росії, тож вони мовчать.
– Адміністративна верхівка церкви, особливо після початку війни, почала думати, що може судити людей за їхні вчинки, за їхню думку, але це не так. Єдиний, хто може судити – Господь Бог, – каже вона.
Ірина вважає, що частина сучасної православної спільноти сприймає релігію як обрядознавство, яке заганяє людину в жорсткі межі. Він повинен зробити кілька поклонів, ставити в церкві свічку та освячувати паски на Великдень, але до справжньої віри це не має жодного стосунку.
– Віра – це про перетворення себе. Ти стежиш за собою, намагаєшся сам стати кращим. Справжня людина ніколи не шукатиме гріхи в інших людях, – міркує Ірина. – Наразі я бачу відтік православних віруючих, бо людям не потрібна система обрядів. Вони бачать, що це все нещире. Ті люди, які використовують Євангеліє, як, грубо кажучи, поліцейський ціпок, приходять до церкви – моляться, каються у гріхах, а потім повертаються додому і починають влаштовувати домашнє насильство, стукати на сусіда, забруднювати природу, красти на службі. Це все зовсім не про православ’я та не про віру.
Джерело: «7х7».