В українському полоні перебувають російські військові, яких на батьківщині вважають загиблими. Родичі навіть встигли поховати їхні останки в закритих трунах. Міноборони Росії не надало їм експертизи ДНК.
«Похований із військовими почестями»
«Був обмін 37 на 37. І серед них мій син був. Українці забрали (з місця аварії вертольота) його голову — вона вціліла у пожежі завдяки касці, — зі сльозами згадує батько загиблого. — Син своєму слову залишився вірним: у полон вони змогли захопити лише його останки». Весною 2023 року батько старшого лейтенанта Олега Фарнієва дав таке інтерв’ю пропагандистському телеканалу Russia Today. За даними Міноборони Росії, гелікоптер з його сином, штурманом, був збитий під час бойового вильоту у квітні 2022 року. Після цього Фарнієв кілька місяців вважався зниклим безвісти.
Фарнієв-старший сам шукав сина, їздив на окуповані російською армією території України. «Кілька разів йому повідомляли, що знайдено останки, ймовірно, його сина, проте експертизи ДНК щоразу це спростовували», — йдеться у матеріалі RT. Нарешті, у серпні 2022 року Міноборони передало родичам останки, посмертно нагородивши штурмана Фарнієва орденом Мужності. Він був похований у рідній Осетії.
А у лютому 2024 року Олег Фарнієв виявився у опублікованому списку військовополонених (під номером 166). Як стало відомо «Важливим історіям», його дружина відразу звернулася за роз’ясненнями до Міноборони. Вона стверджувала, що ніхто із членів його сім’ї не бачив останків Фарнієва: труну розкривати заборонили, а результати експертизи ДНК родичам не показали. Через два місяці замість пояснень та експертизи дружина військовослужбовця отримала суху відповідь від Міноборони: «Згідно з даними обліку Фарнієва Олега Олеговича поховано з військовими почестями. Військовослужбовець з гідністю та честю виконав свій військовий обов’язок, зробив вагомий внесок у наближення перемоги над українськими націоналістами» (пунктуацію збережено).
Помилки трапляються всюди. Але, як з’ясували «Важливі історії», для російської армії випадок Фарнієва далеко не поодинокий.
“Якщо не він – гроші доведеться повернути”
У березні 2024 року у списках полонених «Важливі історії» виявили 64 російські військовослужбовці, яких у Росії вже встигли поховати. Реальна цифра таких похованих за життя може бути вищою.
Додатково нам стало відомо ще як мінімум про шість випадків, коли родичі російських військових знайшли своїх близьких у списках або на фото та відео з військовополоненими. Хоча їхні останки — без експертизи ДНК та із забороною на розтин труни — були поховані в Росії.
«Це не моя разова ситуація. Я знаю історії дівчаток, із якими спілкуюся, і з якими ми проходимо один шлях», — розповіла «Важливим історіям» дружина російського військовослужбовця на умовах анонімності. Ользі (ім’я змінено) 37 років, має четверо дітей. Її чоловік добровільно, не з місць позбавлення волі, пішов воювати у складі ПВК «Вагнер» на початку травня 2023 — у розпал бахмутської м’ясорубки. Він попередив, що може бути не на зв’язку. Через місяць Ользі повідомили, що її чоловік загинув буквально наступного дня, після того, як потрапив на передову.
Подробиць не повідомили, сказали лише, що знайшли останки, що обгоріли, поряд з його жетоном і автоматом: «Запевняли, що там не може бути помилки. Надіслали закриту цинкову труну, яку не те щоб заборонили, але не рекомендували розкривати: “Як ви потім будете з цим жити”? Я кажу: “А те, що в мене немає чоловіка? Теж все життя відбиток”. – “Ну, там буде віконце, і ви зможете подивитися”».
Вікна у цинковій труні в результаті не виявилося, і результатів експертизи ДНК Ольга так і не отримала. Тоді у жінки, за її словами, закралися перші сумніви. Вона спромоглася знайти більше 10 бійців, які підтвердили їй, що бачили її чоловіка живим як мінімум до липня. А восени 2023 року Ольга побачила дружина на відео полону солдатів: «У мене мурашки були по всьому тілу. Чесно. Руки затремтіли. Я знову жити почала. Тому що після звістки про те, що чоловік загинув, не описати, що ми (з дітьми) прожили». Наразі Ольга намагається добитися ексгумації похованих останків, щоб провести ДНК-експертизу. «Бо я впевнена, що там у труні точно не мій чоловік», — каже жінка. Вона написала звернення до Міноборони, але поки що не отримала відповіді.
Пізніше Ольга дізналася, що у ПВК «Вагнер» чоловік ніколи не вважався загиблим, а лише зниклим безвісти. «Мені сказали, що тих, хто зник безвісти, закривали (оформляли) як загиблих. Щоб компанія могла виконати свої (грошові) зобов’язання перед сім’ями (закрити питання), — пояснює Ольга. — Зрозуміло, що безвісти зниклих ніхто не шукатиме. Немає людини — та й ні. Там такий конвеєр, за всім не встежиш».
Провести самостійно ексгумацію тіла Ольга не може, оскільки проти цього виступають батьки її чоловіка. «Хтось не хоче турбувати (небіжчика) з моральних причин. А хтось просто через зиск. Якщо виявиться, що це не він, гроші (за загибель) доведеться повернути», — каже жінка.
Ольга припускає, що чоловік може боятися з якихось причин розкрити своє ім’я в полоні або просто не може цього зробити за станом здоров’я. А якщо він так і вважатиметься загиблим, його не внесуть до списків військовополонених, побоюється жінка.
Приховувати свою особу звичайному пересічному, не розвіднику чи офіцеру спецслужб немає ніякого практичного сенсу, розповів «Важливим історіям» юрист у військових справах. “Якщо він уже потрапив у полон живим, гірше його становище навряд чи стане, якщо він не розшукується за скоєння жорстоких військових злочинів”, – вважає експерт. У Женевській конвенції про поводження з військовополоненими вказано, Що солдат, якщо йому не заважає фізичний або психічний стан, зобов’язаний сказати в полоні свої особисті дані при допиті. “У разі якщо військовополонений свідомо порушить це правило, йому може загрожувати обмеження переваг, що надаються військовополоненим його звання або положення”, – йдеться у конвенції.
«Поки що немає обміну — цінності не уявляє»
Практика закритих трун з останками військовослужбовців була в радянській, потім російській армії ще за часів Афганської та чеченських воєн, пояснює юрист у військових справах. Проте Міноборони не може заборонити розкрити труну, наголошує експерт. Згідно з останнім наказом міністра оборони про поховання військовослужбовців, «у разі, коли труну розкривати недоцільно, в головній частині кришки цинкової труни робиться вікно розміром 15 x 15 см, яке герметично закривається органічним склом, і на кришці цинкової труни робиться попереджувальний напис: про що інструктують особи, призначені для супроводу труни». Крім вікна, по можливості має бути зроблено фотографію померлого.
Однак, якщо родичі таки не наважилися розкрити труну до поховання, провести ексгумацію тіла самостійно не вийде. Теоретично можуть порушити справу або за статтею про наругу над тілами померлих і місцями їх поховання (ст. 244 КК РФ), або знищення чи пошкодження військових поховань (ст. 243.4 КК), пояснює юрист.
Згідно з Женевською конвенціїУ військовополонених є право зв’язатися зі своєю сім’єю. Крім того, українцям вигідніше підтвердити факт, що людина перебуває у полоні, зазначає експерт. «Поки його ніхто не вимагатиме на обмін, він не становить ні для кого особливої цінності, тільки бюджетні гроші витрачаються на його утримання в полоні, — пояснює юрист. — Українських полонених менше за російських, і для них кожен на рахунку».
Як зазначає експерт, родичі російських військових можуть звернутися до Військової служби правопорядку Збройних сил України та запитати підтвердження, що конкретна людина справді перебуває у полоні. А з отриманим підтвердженням уже йти до російського Міноборони та добиватися визнання людини військовополоненою. Після цього можна добиватися його включення до списків обміну.
Джерело: Ірина Долініна, «Важливі історії»