Узбекистан знаходиться далеко від російсько-української війни, але вона, безсумнівно, впливає на весь регіон Центральної Азії як мінімум пострадянської її частини. Втім, як бачимо, уповільнена дестабілізація Росії докотилася і до наших афганських сусідів, які, якщо вважати Талібан владою де-факто (хоча він не зовсім контролює територію країни), начебто є союзниками Москви.
Великий теракт у Підмосков'ї, за який взяла на себе відповідальність «ІГ-Хорасан», що функціонує в Белуджистані (це прикордонна область між Афганістаном та Пакистаном), призвів до хвилі репресій проти робітників із країн Центральної Азії, насамперед таджиків та киргизів. Але узбеків теж зачепило. А тим часом узбецький уряд компенсує своїм зайнятим у Росії громадянам вартість робочих віз, а це чималі гроші, як на рівень життя в країнах регіону (щодо багатим можна назвати лише Казахстан). При цьому загальновідомо, що без робочих рук із Центральної Азії економіка РФ обвалиться як мінімум на 10-15%, тому Кремлю було б доречніше поводитися скромніше. Або розумніші. Перелякані робітники потягнулися додому, причому навіть туркмени, які зовсім недавно стали виїжджати на заробітки (і взагалі) зі своєї країни.
Узбекистан при президенті Мірзійове намагається, і небезуспішно, продовжити модернізацію економіки, свого часу зупинену за його попередника Керимова, і Ташкенту всі ці проблеми зовсім не з руки.
Росія намагається побудувати в Узбекистані АЕС, якось прив'язати колишню «республіку-сестру» до себе, але Узбекистан не входить ні до ОДКБ, ні до Євразійського економічного союзу (ЄАЕС). Ташкент більше орієнтований на Китай, братні тюркські держави, арабські країни Затоки і, певною мірою, на Захід (скажімо, наше громадянське суспільство помітно підтримується структурами ЄС). Це дуже давня земля з багатьма тисячами років розвитку культури, причому міської, тоді як Москва з'явилася на політичній карті світу в 14 столітті, з волі хана Узбека. Зрозуміло, Узбекистан, маючи кордон з Афганістаном, стурбований черговими неприємностями між Росією та ісламськими фундаменталістами, чого не було б, швидше за все, не вв'яжи Кремль у виснажливий і безперспективний конфлікт із Заходом, трагічну війну з Україною. Адже мирний розвиток має бути пріоритетом сучасної держави, а міжетнічна толерантність – запорукою сталого світу.
Джерело: Анвар Рахімов, Newssky.