Мене запитують: чи не збираються китайці купити у “Газпрому” його родовища? Вони не можуть не бачити, що російський газовий гігант волею кремлівського керівництва майже повністю пішов з європейського ринку і зрештою опинився в такій фінансовій дупі, що почав розпродувати майно.
Відповім одразу: не збираються, і ось чому.
Інвестиційний клімат у нинішній Росії настільки поганий, що розраховувати на комерційний успіх проектів із видобутку нафти чи газу іноземцям неможливо. Законодавче регулювання цієї галузі забороняє чужим компаніям самостійно працювати на континентальному шельфі, а на суші вони мають передати контроль над проектом російської державної компанії, якщо знайдуть на ліцензійній ділянці запаси нафти, що перевищують 70 млн. тонн або газу понад 50 млрд. кубометрів.
Найбільше, на що іноземці можуть розраховувати в нафтогазових проектах у такій дискримінаційній обстановці, – роль міноритарного акціонера без права вирішального голосу чи контракт на підрядні роботи чи постачання обладнання.
Вкладати у російський нафтогаз гроші заважає і нестабільність податкових умов. Податки тут переглядаються кілька разів на рік, і інвестор просто не в змозі прорахувати комерційну рентабельність свого бізнесу. У Росії її інвестиції у видобуток вуглеводневої сировини окупаються (тобто досягають моменту, коли прибуток починає перевищувати витрати) як мінімум через сім років, а багато проектів виходять на стадію прибутковості лише років через десять, а то й п'ятнадцять. Такий горизонт планування немислимий для Росії, де непередбачуваним є як розмір податків, а й політична обстановка країни, що розв'язала не території Європи широкомасштабну війну.
Китайці справді вивчають усі потенційні можливості роботи у нафтогазовій галузі Росії. Мені довелося відвідувати закриті сховища документації по ділянках надрокористування в кількох вітчизняних компаніях разом з іноземцями, яких я консультував, щоб ознайомитися з деталями об'єктів, що пропонуються для інвестицій. Практично на всіх документах були позначки олівцями ієрогліфами – до нас тут копалися представники китайських компаній.
Але заходити до таких проектів із грошима Китай не поспішав і не поспішає. Винятком стала, мабуть, лише «Удмуртнафта». Коли цю компанію в 2006 році виставила на аукціон ТНК-ВР, «Роснефть» на покупку не мала грошей, і на виручку прийшла Sinopec. Китайці запропонували навіть менше, ніж інший претендент – угорська MOL, але домовилися, що у разі перемоги віддадуть контрольний пакет “Роснефти”, а та зможе розплатитися з ними пізніше, з майбутнього прибутку.
Згодом «Роснефти» вдалося залучити китайських партнерів до двох спільних підприємств із розвідки та видобутку нафти в Сибіру, але успіху ця співпраця не мала. Нічого комерційно привабливого ці СП не отримали та припинили роботу, не розпочавши її.
Щодо газових проектів, то позицію Китаю щодо участі в них чітко окреслив один із віце-прем'єрів уряду КНР, коли його під час візиту до Москви в черговий раз почали вмовляти погодитися з прокладанням нових трас газопроводів через кордон. За розповідями учасників переговорів, китайський гість заявив, що газова співпраця має бути «інтегрованою». На прохання роз'яснити зміст цього терміну він сказав, що участь китайських компаній у російській газовій галузі можлива при виконанні трьох умов:
Китайським компаніям дозволять роботу з розвідки та видобутку газу в Росії; Китайським компаніям дозволять будівництво газопроводів у Росії; Китайським компаніям дозволять самостійно експортувати їхню частку видобутого газу.
Жодна з умов задовольнити Росія не може без реформи законодавчої бази, що визначає монопольний статус «Газпрому», що унеможливлює придбання (нехай навіть пайового) китайцями газових проектів, якими займається цей монополіст.
Ось на що китайці охоче погодилися, то це на співпрацю з «Новатеком» у двох проектах зі зрідження природного газу: «Ямал СПГ» та «Арктик СПГ-2». Там вони отримують у власність і можуть самостійно вивозити та реалізовувати на світовому ринку свою частку продукції (29,9% у консорціумі «Ямал СПГ» та 20% у «Арктик СПГ-2»).
Придбання видобуткових активів «Газпрому» для китайців не має жодного сенсу. «Газпром» сам, за свої та державні кошти, може добувати газ, будувати газопроводи та переправляти цей газ через кордон КНР. При цьому зацікавленість російського керівництва у «відкритті нових шляхів експорту у східному напрямку» така велика, що ціна газу, що поставляється, не покриває ні капітальних вкладень в інфраструктуру, ні навіть операційних витрат на видобуток і транспортування. Навіщо вкладати гроші у такі проекти у Росії, коли Росія фактично субсидує низькими цінами китайських споживачів газу? Понти та показуха дорого коштують російському бюджету.
Джерело: Михайло Крутіхін, The Moscow Times.