Навіщо Україні Суджа
З травня 2022 року єдиним маршрутом транзиту російського газу газотранспортною системою України залишається магістральний газопровід “Уренгой — Помари — Ужгород”. Точкою його входу з Росії в Україну є газовимірювальна станція “Суджа” на російській території біля самого кордону, на трасі, що з’єднує Суджу (райцентр Курської області) у Росії із Сумами в Україні.
Ціла низка російських ТГ-каналів повідомили, що з 6 серпня ДВС “Суджа” перебуває під контролем Збройних сил України. Не стверджуватимемо, що це достовірна інформація, але зазначимо, що для Росії ГІС “Суджа” — це об’єкт стратегічного значення.
Як зазначає російський галузевий сайт neftegaz.ru, з початку 2024 р. обсяг транзиту газу українською ГТС тримається близько 42 млн кубометрів на добу, 6 серпня показник склав звичні 42,4 млн кубометрів, але на 7 серпня “Газпром” запланував зниження на 7 % до 39,4 млн. кубометрів. Це “може бути обумовлено невизначеністю навколо ГІС “Суджа”– Припускає neftegaz.ru. — Нижче за 40 млн кубометрів на добу обсяг українського транзиту опустився вперше з 27 листопада 2023 р.”
За даними ще одного російського галузевого сайту nangs.org, у січні-липні 2024 р. постачання трубопровідного газу з Росії до Європи склали 18,085 млрд кубометрів, у тому числі через ГТС України – 8,982 млрд кубометрівчерез “Турецький потік” – 9,103 млрд кубометрів. Основні покупці російського газу, що надходить українською ГТС, — Словаччина та Австрія.
Транзитний контракт закінчується наприкінці 2024 р. Що буде далі — це зараз рівняння з багатьма невідомими. Однак у будь-якому разі, якщо ГІС “Суджа” раптом буде знищено, то Росія вже не зможе скористатися цим маршрутом постачання.
Тому можна припустити, що Кремль утримається від килимових бомбардувань цієї місцевості. Інакше він ризикує не лише знищити ГІС “Суджа”, а й підірвати прилеглу ділянку свого магістрального газопроводу. На відновлення доведеться витратити багато часу та грошей.
Українські війська, мабуть, теж не мають на меті знищити ГІС “Суджа”. Для ЗСУ вигідніше використовувати цей об’єкт як прикриття, щоб закріпитись у цьому районі.
7 серпня російські ТГ-канали (і за ними українські) повідомили про переході під контроль ЗСУ ще одного важливого об’єкта – “Газпромгазорозподіл Суджа” в самій Суджі за 6 км від кордону. Це одна з найбільших насосних газорозподільних станцій у Європі.
Обмінний фонд
Також у російських ТГ-каналах обговорюється перебіг українського наступу на північний захід від Суджі. За їх підрахунками, до вечора 6 серпня ЗСУ просунулися на глибину до 15 км на фронті завширшки понад 10 км і увійшли до 11 населених пунктів РФ. Знову ж таки, не оцінюватимемо ступінь достовірності цих повідомлень. Найважливіше інше: у чому сенс подібної операції.
Сенс залежить від очікуваного результату. Припустимо, цей наступ спочатку замислювався як короткочасна вилазка. Тоді результат полягатиме в тому, що російська артилерія та авіація зрівняють із землею понад 150 квадратних кілометрів своєї власної території, включаючи, можливо, цілий райцентр. Тобто для росіян зросте психологічна ціна війни: зруйновані населені пункти, тисячі біженців із прикордонних районів, і все це тому, що росіяни два з половиною роки тому захотіли взяти Київ за три дні.
Але не виключений і інший варіант: ЗСУ зможуть закріпитися на зайнятих позиціях і перейдуть до оборони. Це поламає аргументацію всіх посередників, які зображують із себе “миротворців” і пропонують заморозити війну по існуючій лінії фронту. Цікаво було б подивитися, як Сі Цзіньпін чи Віктор Орбан пропонуватимуть Путіну змиритися із втратою частини Курської області.
Тобто ці території, якщо ЗСУ зможуть їх утримати, фактично стануть нашим обмінним фондом на майбутніх переговорах. Також не можна недооцінювати медіаефект. Вже сам той факт, що ЗСУ ведуть бойові дії на території РФ, сприятиме руйнуванню стереотипу, стійкого навіть на Заході, про військову могутність Росії.
Відвернення уваги
Проте незалежно від того, чим закінчиться цей український прорив, можна припустити, що він вирішував ще одне завдання: відвернути увагу ворога від інших напрямків.
Ми всі стежимо за картою бойових дій і знаємо, що за останні місяці ворог мав успіхи, особливо на Донеччині. Щоб досягти цього результату, він задіяв резерви, які розташовувалися, зокрема, у тій же Курській області РФ. Тобто він сам оголив свій кордон — і ЗСУ цим скористалися.
Зазначимо, що нашим військам допоміг ефект раптовості. Обізнані люди кажуть, що наш прорив на Курщині готувався кілька місяців. Проте росіяни до нього зовсім не підготувалися.
Очікується, що тепер російське командування буде змушене постійно тримати серйозні резерви вздовж усієї лінії кордону — так само, як це змушені робити ЗСУ. Раніше росіяни не боялися нашого прориву — тепер боятимуться.
І тут ми наближаємося до дуже цікавого моменту: чому російське командування було впевнене, що українські війська не спробують вести наступ на російській території. Напевно, у Кремлі були впевнені, що на це не погодиться Джо Байден. Кремлівська пропаганда разом із трампістською неабияк постаралася переконати весь світ у тому, що Байден такий увесь нерішучий і боїться ескалації. Внаслідок цього російське командування стало жертвою власної пропаганди: до останнього моменту не вірило, що Вашингтон дозволить Києву зробити прорив на Курщині.
Тепер Кремль боятиметься, що Київ має в запасі й інші сюрпризи. І це також має послабити позицію Москви на гіпотетичних переговорах.
Офіційне мовчання
Українське командування не поспішає надавати якусь офіційну інформацію. І це логічно: ще зарано розповідати про якісь успіхи.
У свою чергу, російське міноборони спочатку вдавало, що нічого не відбувається. Увечері 6 серпня воно повідомило, що українські війська відступили за державний кордон, але незабаром ця фраза зникла, залишилася лише розповідь, що “сьогодні противник зробив чергову спробу прорватися на територію Курської області… противнику зазнає вогневої поразки”.
Після полудня 7 серпня міноборони РФ заявило, що “на Курському напрямку не допущено просування противника вглиб території РФ”. Після цього Путін провів нараду з урядовцями і виступив із заявою.
“Почати доведеться з подій у Курській області. Як відомокиївський режим зробив чергову масштабну провокацію: веде невиборну стрілянину з різних видів зброї, у тому числі ракетної, по цивільних будівлях, житлових будинках, машинах швидкої допомоги”, – заявив він. Тут ключові слова – “як відомо”. Тобто Путін вдав, що український наступ на Курщині — це вже загальновідомий факт. Цей прийом дозволив йому не розповідати про цей факт, а відразу перейти до головного: що він тепер робитиме. Відразу після цієї наради, розповів Путін, він зустрінеться з керівниками силових відомств, міністерства оборони, генеральним штабом, ФСБ і заслухає “чергову доповідь колег з того, що відбувається у Курській області”.
Отже, ЗСУ вже другий день ведуть наступ на ворожій території, але і Київ, і Москва (керуючись різними міркуваннями) поки що мовчать про масштаби цієї події. А нам залишається, як завжди, бажати перемоги ЗСУ: і на Курщині, і всюди.
Джерело: Юрій Вишневський, «Ділова столиця»
