Експерти про те, як налагодити систему контролю над поширенням ядерної зброї в епоху тотальної недовіри.
Як налагодити систему стримування та контролю над поширенням ядерної зброї за умов, коли Росія, Китай та США знову, як і в розпал Холодної війни, змагаються у виробництві озброєнь новітнього зразка?
Цій темі було присвячено публічний діалог, що відбувся у Вашингтоні у стінах Фонду Карнегі за міжнародний світ (Carnegie Endowment for International Peace, скорочено CEIP).
Гостею фонду Карнегі стала Меллорі Стюарт, помічник Держсекретаря США з контролю за ядерними озброєннями, стримування та стабільності Бесіду з нею вів політолог Джордж Перковичвіце-президент CEIP з досліджень.
Перкович спеціалізується на проблемах ядерної стратегії та нерозповсюдження, а також на кіберконфліктах та нових підходах до використання технологій. Його перу належала книга «Індійська ядерна бомба», видана Каліфорнійським університетом у 1999 році. Він також виступив співавтором книги “Ні війни, ні миру?” про політику Пакистану та боротьбу з тероризмом, видану у 2016 році Oxford University Press.
У 1989-90 роках Перкович він був спічрайтером та радником із зовнішньої політики сенатора Джо Байдена, майбутнього президента США. Його аналітичні статті публікуються у провідних світових медіа. Виступав у Конгресі США та надавав консультаційні послуги різним державним відомствам США.
Меллорі Стюарт здобула юридичну освіту, закінчивши докторантуру в Школі юриспруденції Стенфордського університету.
Починаючи з 2002 року, Стюарт працювала на різних посадах у Держдепартаменті США, займаючись питаннями безпеки та оборони. Викладала у Джорджтаунському університеті.
У 2021 році Стюарт отримала посади спеціального помічника президента в адміністрації Байдена та старшого співробітника у Раді національної безпеки США. З квітня 2022 року Меллорі Стюарт обіймає посаду помічника Держсекретаря США з контролю за озброєннями.
Без попередніх умов
«Нещодавно мій добрий друг Бред Робертс опублікував у The Washington Quarterly цікаву статтю, – почав Джордж Перкович. – У ній він стверджує, що США докладають чималих зусиль, щоб посадити за стіл переговорів щодо контролю за ядерними озброєннями Китай та Росію. Однак і Пекін, і Москва наполегливо відмовляються, мотивуючи своє небажання тим, що їх не влаштовує вихідна позиція Вашингтона. Що ви думаєте з цього приводу, Меллорі?
«Думаю, в основному Бред Робертс правий, – відповіла Стюарт. – Ми не раз пропонували Росії та Китаю розпочати діалог з цієї проблематики, і щоразу отримували відмову. Мотивування відмови звучали найрізноманітніші, скажімо, Путін вимагає від США забезпечення «рівної та неподільної безпеки», хоч би що це означало. Заступник Держсекретаря Уенді Шерман у 2022 році запевнила росіян, що ми готові пункт за пунктом пройтися за їхніми попередніми вимогами. Зі свого боку ми дали зрозуміти, що не прийнятне вторгнення військ РФ в Україну і що ця агресія ставитиме під загрозу всю систему світової безпеки. Попри ці розбіжності, ми неодноразово пропонували російським представникам сісти за стіл переговорів без будь-яких попередніх умов. І це дуже важливо. Договір про СНО (New START) фактично припинено Росією, як і низку інших важливих угод. Ми готові працювати, щоб їх розблокувати. Але Росія наполягає, щоб раніше ми відмовилися допомагати Україні, на що ми, звісно, не підемо».
Карибський урок
На думку співрозмовників, адміністрація Байдена продовжує робити значні дипломатичні зусилля для зниження ризиків глобальної катастрофи. Проте з боку Москви та Пекіна поки що відчувається небажання сідати за стіл переговорів з цієї тематики. А неядерні країни не чинять на ядерні держави необхідного тиску.
Перкович навів відому позицію, що має ходіння в американських та європейських коридорах влади. Мовляв, нинішні режими в Москві та Пекіні настільки одіозні, що треба тимчасово забути про можливість переговорів із ними та домагатися зміни режимів. А переговорний простір настільки вузький, що немає сенсу витрачати сили на ці спроби.
Стюарт фактично оскаржила цю тезу, нагадавши про уроки Карибської кризи 1962 року.
«Не думаю, що Кеннеді та його оточення розраховували тоді на зміну режиму в Москві, – зазначила вона. – Ризики були величезні, конфлікт загострювався, і головною метою для США була деескалація напруженості, яка могла призвести до глобальної катастрофи».
Перкович запитав у гостя про те, як Китай реагує на пропозиції про переговори.
«Пам’ятається, ще зовсім недавно Пентагон повідомляв статистику з ядерних ракет, – зауважив він, – яка підтверджувала велику перевагу Америки над Китаєм. Наразі надходять відомості про швидке нарощування Пекіном ядерного потенціалу. Для чого вони це роблять? Можливо, для того, щоб впевненіше почуватися на майбутніх переговорах?».
«У нас є багато питань щодо Китаю, – наголосила Стюарт. – На наші пропозиції ми не отримуємо виразних відповідей. Так, ми просимо пояснити нинішнє трактування прийнятого Пекіном багато років тому принципу відмови від першого ядерного удару. Ми готові детально обговорити все. Але для цього Китай має сісти за стіл переговорів. Потрібні прозорість та доступ до інформації. Без цього клімат взаємної довіри створити неможливо. Поки що ж вони нарощують ядерний потенціал, але не визнаються в цьому. Росія, як і Китай, відмовляється визнати свою участь у гонці озброєнь, але при цьому шумно брязкає зброєю, щоб залякати США та країни Заходу».
Туманні перспективи
На думку учасників діалогу в Карнегі, перспективи досягнення консенсусу для підписання нових договорів щодо контролю за різними типами ядерної зброї є дуже туманними.
Модератор нагадав, що у роки Холодної війни проходили секретні переговори на найвищому рівні щодо гарячої лінії. «Я не питатиму, чи ведуться такі переговори зараз, – зауважив Перкович. – Як би там не було, переговори щодо ядерної безпеки не повинні ставати розмінною монетою у суперечках на інші теми. Звичайно, сьогодні нереалістично чекати на підписання юридично повноважних договорів з Росією та Китаєм замість тих, які вони відмовилися виконувати. Що ж робити?”.
«Ми не можемо дозволити собі пустити переговорний процес на самоплив, – вважає Стюарт. – Так, звичайно, Росія вийшла з низки договорів, але ми вважаємо за важливе продовжувати обговорення таких гострих проблем, як розміщення космічної зброї на навколоземній орбіті. Ця тема потребує уважного об’єктивного аналізу, а не лише виявів «мегафонної дипломатії». Почати з термінології: який супутник слід вважати науково-дослідним, а який – взірцем озброєння? Після відмови Росії визнати себе відповідальною за отруєння Скрипалів та Навального Москва фактично не виконує вимог Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення запасів та застосування хімічної зброї. Сьогодні можна констатувати повну відсутність довіри у спілкуванні з представниками Москви та Пекіна. Але ми використовуємо будь-яку холістичну можливість, щоби включити дипломатичні механізми для відновлення переговорів».
Гонка озброєнь: новий етап
Перкович нагадав, що наприкінці саміту НАТО у Вашингтоні було оголошено про плани розмістити в Німеччині американські ракети середньої та меншої дальності (цей тип ракет почали виводити з Європи після підписання 1987 року договору про РСМД між США та Радянським Союзом. – О.С. ). Путін оголосив, що як дії у відповідь Москва вважатиме себе вільною від мораторію на розміщення своєї зброї.
«У Вашингтоні вважають, що цей наратив виник як відповідь на агресію Росії проти України, – зазначила Стюарт. – Ми постійно чуємо погрози на адресу країн НАТО, сусідів України, і було б нерозумно на них не реагувати. Але навіть у цій критичній обстановці ми тримаємо двері відчиненими і готові шукати компроміси, щоб залишатися вірними Статті 6 Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (NPT). Нагадаю, що він вимагає від усіх ядерних держав дій, що ведуть до припинення ядерних перегонів та ядерного роззброєння (Договір NPT був підписаний 1970 року 190 країнами. – О.С.).
Джерело: Олег Сулькін, “Голос Америки”.
