Що спільного між Венесуелою та Росією?

Що спільного між Венесуелою та Росією?

Коли з'ясувалося, що у водах Гайани багато нафти, Мадуро натис на всі педалі з метою дістатися до нафти. Як президент Путін вирішив захопити Крим.

Борис Джонсон, який на початку російської агресії обіймав посаду прем'єр-міністра Великобританії, є зараз приватною особою. Але годувати сім'ю треба й тоді, коли не отримуєш зарплати прем'єра. Тому Джонсон надає платні послуги приватним фірмам.

І знаменитий Вінстон Черчілль змушений був заробляти собі на життя, коли не обіймав урядових посад. Бо у Великій Британії чомусь немає звичаю використовувати державну службу для власного збагачення. Отакі диваки, ці британці.

Коротше, фінансова компанія Мерлін Едвайзорс, у якій наш Джонсонюк працює платним консультантом, організувала його подорож до Венесуели, де він провів таємну 45-хвилинну зустріч із президентом Мадуро. Президент Мадуро, м'яко кажучи, має не найкращі відносини з більшістю західних країн, особливо з Британією. Але у Венесуелі є якесь озеро Маракайбо, де за забаганням безсмертних богів знаходяться найбільші поклади нафти у світі. Експорт нафти із цього озера може впливати на ціни нафти в усьому світі. Щоправда, найкращі часи Венесуели давно минули. Колись Венесуела видобувала 3,4 мільйони барелів на день, а зараз – у чотири рази менше. Бо невдало розпоряджалася своїм багатством, розтринькуючи його на піарні проекти замість розвитку венесуельської економіки. Таке зменшення видобутку спричинило економічну кризу, яка перетворила одну з найбагатших країн Латинської Америки на непоправного боржника.

А нещодавно, у 2015 році, виявилося, що в сусідній невеликій Гайані, що межує з Венесуелою, також є великі поклади нафти, які американські компанії Ексон, Гесс та китайська CNOOC розробляють разом із великим успіхом.

Президент Мадуро не може спокійно дивитися, як уряд сусідньої Гайани заробляє гроші, надаючи ліцензії на видобуток нафтовим компаніям.

Він хоче, щоб уряд, який він очолює, сам заробляв на наданні дозволів на видобуток у Гайані. Для цього він оголосив референдум, на якому приєднав значну територію Гаяни до Венесуели. Для цього аншлюсу він використовує поточні чвари між двома найбільшими нафтовими компаніями світу Ексон та Шеврон.

Уявіть собі таку ситуацію: ви щойно одружилися і хочете купити квартиру. Вам не вистачає власних коштів. Брати кредит у банку дорого, і ви домовляєтеся з тещею, що вона дає 30 відсотків вартості квартири. Квартиру записують на двох власників – вас і тещу. У вас 70% квартири, а у тещі 30%.

Теща, звісно, ​​має право продати свою частку, якщо їй знадобляться гроші. Тому ви з нею домовилися, що якщо вона вирішить продати ці 30% квартири, ви самі спробуєте відкупити у неї її частку. Вона вам обіцяла, що повідомить вас, як захоче продати. Все йде чудово. Але ви не врахували жодної можливості. Теща раптом повідомить вас, що збирається вийти заміж. Ви розумієте, що її наречений дружить із усіма хуліганами на вашій вулиці. Якщо він отримає право на ті 30 відсотків квартири, то за допомогою хуліганів вижене вас із ваших 70%.

Тому ви звертаєтеся до тещі, щоб вона продала вам ті 30% ще до шлюбу, тому що в іншому випадку вона створює для вас дуже небезпечну ситуацію. Проблема в тому, що продаж зовсім не входить до планів її нареченого.

Така ситуація склалася між компанією Ексон і її тещею компанією Гесс, яку хоче купити (одружитися) компанія Шеврон. Ексон має домовленість з компанією-тещею, що у разі продажу її частки на родовищі Стабрук у Гайяні, зять має право першої вимоги. Але справа в тому, що теща не продає свою частку, а виходить заміж за Шеврона, і Шеврон дуже хочеться втримати цю частку тещі. Власне, для цього він на ній і одружується.

Президент Венесуели Мадуро грає у цій п'єсі роль хулігана, який виганятиме зятя (Ексон) з його ж квартири тому, що це відповідає інтересам його «дружбана» – компанії Шеврон. Тим більше, що у президента Мадуро свої рахунки з Ексон, з яким Венесуела позивається вже давно.

Тому стає зрозуміло, чому Мадуро виявляє таку сміливість, оголошуючи суверенну та незалежну Гайану своєю власністю, і загрожує Гайані війною.

Він розраховує, що його захистить гігант Шеврон, який лобіює невтручання американського уряду у разі нападу Мадуро на сусідню країну, яку він оголосив своєю власністю.

І Ексон, і Шеврон – найбільші у світі нафтогазові компанії з капіталізацією (поточною вартістю всіх акцій компанії) у 450 мільярдів доларів та 290 мільярдів відповідно.

Для таких бегемотів суверенітет Гайани (а також і Венесуели) не є чимось недоторканним. Так, вони поважають міжнародне право, але нехай цими незначними для бегемотів питаннями займаються уряди. Бігемотам потрібно дуже багато їжі, щоб не померти з голоду, і лише цим питанням вони й стурбовані.

Зять (Ексон) подав до суду на тещу (Гес) та її майбутнього чоловіка (Шеврон). Але не для того, щоби виграти суд. Суд врешті-решт він програє. Але поки йде суд, Гесс та Шеврон не мають права одружуватися. Тим часом Ексон сподівається домовитися по-хорошому або з тещею, або з її майбутнім чоловіком.

А до чого тут Борис Джонсонюк?

Гайана – це колишня британська колонія.

Більша частина Гайани має назви Ессекібо та Гайанська Ессекібо та була спірною з 1814 р., коли Британія отримала території нідерландської Гаяни за згодою з Нідерландами.

США згідно з доктриною Монро морочилися справами всієї Америки, включаючи Венесуелу. У 1895 році Конгрес США призначив арбітраж, який мав завершити суперечку між Венесуелою та Британією щодо спірних земель. 1899 року арбітраж пройшов у Парижі у складі п'яти суддів. Фактично це був по суті арбітраж між США, які представляли Венесуелу та Британією. Тому два судді були американцями, ще двоє британцями і один суддя, на вимогу Британії, був росіянином.

Через багато років з'ясувалося, що той суд був упередженим тому, що Британія домовилася з Росією, і російський суддя Мартенс голосував разом з британцями. Тоді британці запропонували американським суддям 10% спірної території віддати Венесуелі, якщо рішення буде анонімним, а не 3:2. Так і вирішили: 90% спірної території залишилося за Великою Британією, а 10% відійшло Венесуелі.

Коли 1949 року стало відомо про змову британських суддів із російською, Венесуела відмовилася визнавати паризькі угоди 1899 року. А 1962 року відновила свої претензії на Ессекібо.

Втім, 1966 року Гайана проголосила незалежність від Британії в межах успадкованих від неї територій. Венесуела визнала незалежність Гаяни, але претензії на територію Ессекібо залишилися.

І ось тепер, коли з'ясувалося, що у водах Гайани багато нафти, президент Мадуро натиснув на всі педалі, щоб дістатися тієї нафти. Так само, як президент Путін вирішив захопити Крим, коли стало зрозуміло в 2012 році, що там є величезні поклади газу.

З цього довгого опису видно, що у Великобританії є обов'язки та інтереси щодо Гайани.

Ці британські інтереси не співпадають із американськими. Та й самі американські інтереси розподілені між двома нафтовими гігантами, що конкурують. Отже, Борис Джонсон має про що поговорити з президентом Венесуели.

Втім, міжнародне право дозволяє Венесуелі висувати претензії щодо Ессекібо. І цим венесуельські претензії відрізняються від російських. Тому що російські претензії на Крим – це чисте порушення міжнародного права. Тому Росія хоче замінити міжнародне право законом джунглів, де завжди має рацію найсильніший.

Але закон джунглів має і зворотний бік медалі. Коли найсильніший трохи слабшає, інші починають його випробовувати на силу.

Саме з такої точки зору слід розглядати напад ісламської організації ІДІЛ на розважальний центр у Москві. Ісламісти давно заточували зуб на Москву за ту роль, яку вона зіграла у розгромі ІДІЛ на території Сирії. І ось зараз, побачивши, що «цар звірів» не такий уже непереможний і дійшовши висновку, що, загрузнувши в українській авантюрі, Росія не зможе відповісти ІДІЛу силою, ісламісти вирішили відновити терористичні напади.

Коли пірати Сомалі напали на торговий російський корабель з метою отримати викуп, ВМС Росії швидко їх знайшли, захопили і їх тіла направили на маленьких човнах до піратського берега. Це видовище вплинуло на свідомість піратів і більше не нападали на російські торгові судна.

Чи зможе Росія відповісти терористам? Є підказка: слід визнати, що крадіжка українських покладів газу у 2014 році була помилкою Кремля. Тоді весь ланцюжок подій, що привів до агресії 2022 року, теж був помилковим. Визнаючи помилку 2014 року, слід вивести окупаційні війська з України, щоб мати можливість дати гідну відсіч терористам ІДІЛ.

Якщо цього не зробити, то скоро і пірати Сомалі відновлять напади на російські торгові судна. І в наших силах допомогти Кремлю усвідомити помилку 2014 року.

Джерело: Олександр Білявський, «Високий Замок».