Росія за Африкою не викрадеться, зате втратить те, що є

Росія за Африкою не викрадеться, зате втратить те, що є

Плани різко збільшити населення і водночас видавити мігрантів говорять лише про відмову режиму визнати очевидні факти. Путін відкидає єдиний реальний демографічний козир РФ – її привабливість жителям колишніх республік.

На помсту за теракт охоронці влаштували полювання на приїжджих. Цей звичай не новий, але цього размах набагато ширше звичного. У Москві хапають людей «зі східною зовнішністю». У Санкт-Петербурзі розпочалася депортаційна операція, прямо і чесно названа «Антимігрант». У МВС виготовлено законопроект з численними вигадками та капканами, що ускладнюють для іноземців перебування в РФ.

Але у будь-якої палиці є два кінці.

У контексті військових подій

По випадковому, мабуть, збігу, нещодавно відбувся позачерговий з'їзд Всесвітнього російського народного собору. Голова цього заходу патріарх Кирило повідомив делегатам, що «найсерйозніший виклик для нашої країни – це демографічна ситуація… Міцна багатодітна сім'я, її захист та забезпечення благополуччя, зростання народжуваності та боротьба з абортами мають бути поміщені до центру державної політики».

Розглядаючи проблему, ясна річ, у «загальному контексті поточних військових подій, боротьби Росії за збереження власної духовно-культурної ідентичності, за право нашого народу жити відповідно до своєї традиції», патріарх роз'яснив позачерговому з'їзду, що нестачу людей у ​​країні треба заповнювати домашніми способами та на завезення мігрантів не розраховувати.

А ті з заробітчан, хто все ж таки буде допущений до РФ, повинні сприймати це як акт суто благодійності: «Розуміючи непросту економічну ситуацію, що склалася в низці країн колишнього Радянського Союзу, ми водночас маємо право вимагати шанобливого ставлення до наших підвалин та культури з сторони тих, хто приїжджає до Росії із цих країн».

Ці висновки були резюмовані у так званому наказі цього самого собору. У ньому велено врахувати населення РФ: «Держава повинна поставити собі довгострокову стратегічну мету – за 100 років стійкого демографічного зростання довести чисельність населення Росії до 600 млн людина».

І це не просто разова чиновницька старанність. Саме таким тепер є загальний казенний тон. У держпропаганді постійно спливають щось «наукові» рекомендації подвоїти народжуваність, то нібито імпровізовані заклики подвоїти населення за півстоліття (а за століття, отже, саме вчетверо).

Сигнал іде з самого верху. Саме так Путін і розуміє демографічну політику далекого прицілу. І сумлінний спостерігач погодиться, що у світі є для неї деякі зразки. Точніше, один зразок.

Локальний феномен

У чинному на сьогодні демографічному прогнозі ООН присутня лише один регіон, у якому є країни, де населення росте так швидко, що до 2100 року збільшиться вчетверо. Це Африка, а країни – Танзанія та Демократична Республіка Конго (Кіншаса); населення Нігеру виросте в сім разів. Серед найбільш населених країн світу Нігерія та Пакистан збільшаться кратно, але лише у 2–2,5 рази.

Візьмемо Конго, де зараз мешкає 112 млн осіб, а до 2100 буде 431 млн. Це саме ті темпи та ті масштаби, які наказано Росії її нинішнім режимом. Треба сказати, що ООН ще не знає про путінські демографічні наміри і тому прогнозує, що населення РФ до 2050 року знизиться до 133 млн., а до 2100 – до 112 млн., як зараз у Конго.

І хто правий?

На відміну від того, що було ще кілька десятиліть тому, висока народжуваність у країнах сучасного світу є рідкістю. Вона перестала бути приналежністю більшості бідних та середніх країн і стала локальним африканським феноменом.

З першого десятка держав із найвищою на сьогодні народжуваністю всі десять – це країни Африки на південь від Сахари. А з перших трьох десятків – майже все. І народжуваність (кількість дітей на одну жінку) там майже не знижується з десятиліття до десятиліття. У Нігерії цей коефіцієнт становив 6,36 1960-го і 5,31 зараз.

В інших краях тепер все по-іншому. В арабських країнах, які ще нещодавно славилися виключно високою народжуваністю, її рівень зараз майже у всіх потрапляє у проміжок між 2 та 3 (для відтворення населення потрібно 2,2). У Латинській Америці, яка ціле століття лякала Сполучені Штати своїми демографічними вибухами, народжуваність майже скрізь нижча за два.

У клубі держав, де коефіцієнт народжуваності нижчий за рівень простого відтворення, зараз не лише США, Німеччина чи Франція, а й Китай, Індія, Туреччина, Іран, Мексика та Бразилія. У більшості з них населення за інерцією ще зростає, але в деяких пішло вже вниз – у Китаї, наприклад.

Росія, з її народжуваністю 1,41 у ​​2023-му, належить до країн з особливо плачевною демографічною ситуацією. Після такого зниження ніде у світі ще не було зафіксовано повернення народжуваності до рівня відтворення. Хоча саме собою її зростання де-не-де й спостерігається. У Німеччині зараз народжуваність досягла 1,53 (а 2005-го опускалася до 1,34). У Франції вона зараз дорівнює 1,83 (а 1990-го була 1,77).

Отже, приблизно такі й можливості РФ. Чудеса нігерійського і тим більше конголезького типу виключені просто тому, що за межами Африки нічого подібного ніде вже немає. Майже в усіх країнах кількість людей у ​​працездатному віці або зменшується, або скоро почне зменшуватися. Тому, незалежно від політичних режимів, усі країни, які претендують хоча б на середній рівень розвитку, мають залучати переселенців.

Успіх, який не цінують

Не відволікаючись на суперечки про те, якими способами регулювати в'їзд та які категорії мігрантів бажано залучати, а які ні, наголосимо на двох очевидних фактах.

По-перше, потреба в іноземних працівниках – вже не локальна проблема, а всесвітня. Зростає як світовий попит такі послуги, і їх пропозицію. Причому згодом баланс, мабуть, зміщуватиметься, і конкуренція за мігрантів стане реальною. «Невигідні» країни з поганою репутацією отримають працівників гірше та менше.

По-друге, обходитися без заробітчан неможливо вже тепер, а надалі тим більше. Їхня присутність стала необхідністю. Тому розігрувати перед ними благодійників – отже відмовлятися прийняти реалії. Поважати їхні права та створювати для них вигоди – не милість, а практична потреба.

Але Росія, або принаймні її режим, не визнає цих фактів, хоча РФ входить до клубу країн, особливо залежних від іноземних працівників.

За абсолютним їх числом вона, мабуть, на третьому чи четвертому місці у світі. У США зараз приблизно 50 млн іммігрантів, у Німеччині – 15 млн, у Саудівській Аравії близько 13 млн. А в Росіївключаючи нелегалів – 12-14 млн (8% населення і не менше 12% робочої сили РФ).

Оцінки їхнього вкладу в російську економіку свідомо умовні. Але відомощо їх концентрація особливо висока у господарсько успішних регіонах: 38,4% зареєстрованих трудових мігрантів зайняті у Москві та Московській області, а 17% – у Петербурзі та Ленінградській області.

Росія, таким чином, цілком досягає успіху в залученні іноземних працівників до своєї економіки. Для країни, населення якої старіє і скорочується, це має великий успіх. Але цю удачу в РФ зовсім не цінують, та й виникла вона як мимовільний побічний продукт старої радянської та нової російської імперської політики.

Колишні радянські республіки до 1991 року постачали працівників в метрополію природним порядком, а ставши незалежними державами, отримували від влади РФ доступ на російський ринок робочої сили як нагороду за послух.

Більшість трудових мігрантів прибувають зараз із Узбекистану, Таджикистану та Киргизстану. Російська бюрократична машина не любить і не шанує цих людей. Але дикість охоронних вдач – лише частина проблеми.

Патріарх не самотній. На всіх рівнях більшість чиновників досі щиро вірить, що дозвіл цим людям працювати на Росію – це ласка. А також і нагорода за військову базу в Таджикистані, за російську гегемонію в Киргизстані тощо.

***

Нерозуміння того, що Росія не може і ніколи не зможе обійтися без залучення мільйонів переселенців, подобаються вони їй чи ні, чудово уживається з нанизуванням казенних фантазій щодо примусу росіян до прискореного розмноження.

Режим користується величезними вигодами від припливу іноземців, так би мовити, не приходячи до тями. Нагорі не усвідомлюють, що ця притока – їхній єдиний реальний демографічний козир. Тому і знущаються з мігрантів, не вловлюючи, що грають з вогнем.

Джерело: Сергій Шелін, The Moscow Times.