Путін махає ядерною кийком. Які будуть наслідки?

Путін махає ядерною кийком.  Які будуть наслідки?

Останнім часом російський диктатор активізував загрози західній спільноті, якщо вона не припинить допомогу і не віддасть Україну в жертву Росії. Путін вдає, що готовий піти на ядерний таран і без вагань знищить цивілізацію, якщо не зможе перемогти в Україні. Цим він посилає сигнал вільному світу, що там, де керують тирани та егоцентричні правителі, правила інші, і тепер правила встановлюватимуть вони.

Наскільки серйозною є ядерна загроза Путіна? Адже подібне різке підвищення геополітичних ставок має дві сторони. Застосування ядерної зброї з боку Росії щодо Заходу миттєво обернеться для режиму кремлівських старців знищенням Москви, найбільших міст Російської Федерації та військових та промислових об'єктів.

І якщо узурпатору байдуже, що на війні з Україною кількість загиблих росіян скоро може досягти півмільйона, то застосування ядерної зброї та удару Заходу у відповідь – здатні призвести до падіння всього його режиму. А цього Путін боїться найбільше. І саме це – вирішальний чинник того, що нагнітання ядерної істерії у Кремлі поки що не має шансів перейти з інформаційної сфери до військової.

Але якщо у 2014 році, після окупації Криму та частини Донбасу, Путіна почали визначати як мерзенного міжнародного ґвалтівника, то після більш як двох років з початку повномасштабного вторгнення – про нього заговорили як про геополітичний бандит, який становить величезну небезпеку для всього людства.

Геноцид українців має бути зупинено. А західні країни повинні ясно дати зрозуміти Кремлю, що використання ядерної зброї Росією зустрінеться з адекватною і миттєвою реакцією. Адже до цього реакція на злочини росіян не відрізнялася швидкістю чи рішучістю. Тим часом Російська Федерація на війні застосовує нервово-паралітичний газ, фосфор та вакуумні бомби, тримає у заручниках запорізьку АЕС та творить із людьми жахливі речі на окупованих українських землях.

Європейці та американці мають донести до Путіна, що застосування тактичної ядерної зброї в Україні чи десь у Європі означало б самогубство для нього самого та його країни. Припустившись серйозної стратегічної помилки – нападу на Україну – тиран досі вважає, що у військовому плані час на боці Російської Федерації. По суті це стало його другою помилкою, оскільки сумарно ресурси колективного Заходу багаторазово перевищують ресурси путінської Росії.

Незважаючи на те, що Путін робить дуже грізне обличчя, коли вкотре починає говорити про ядерну війну, його міміка видає помітну нервозність. Його просто трясе, коли з'являється можливість, хай навіть віддалена, перебування військ НАТО в Україні. А останнім часом, хоч би як тужився, він став умовно функціонуючим політиком, старим лідером кремлівської мафії, що вже пройшов пік своєї могутності.

У багатьох аспектах Росія перетворилася на паперового тигра, змушеного випрошувати зброю для продовження бойових дій у Північної Кореї та Ірану, забруднивши у війні, яку сама і почала. Хоча ні Україні, ні Америці, ні Європі не слід недооцінювати свого супротивника – адже Москві вдалося сформувати тоталітарний альянс із Китаю, Ірану, Північної Кореї та Росії проти Сполучених Штатів та їхніх союзників. Вороги демократії поєднуються, і на це не варто заплющувати очі.

Однак дозволити ядерній державі використати загрозу ядерної війни задля залякування сусідів і силою та шантажем досягати свого – допускати не можна. Адже саме поступки державі-шантажисту можуть закінчитись ядерною війною. Тільки ті, хто проковтнув російську пропаганду, не бачать злочинів Путіна в Україні. Росія увірвалася до свого сусіда, намагаючись захопити країну та знищити українську ідентичність. Вона вбивала, катувала та гвалтувала жінок, чоловіків та дітей. Вона викрала десятки тисяч дітей, щоб “перевиховати” їх у Росії. Вона постійно загрожує ядерною війною, якщо не досягне свого.

І якщо піддатись ядерному шантажу, Україні не виграти. Доля прихильна до сміливих. Українці та західний світ мають робити те, що потрібно. Образно кажучи, це Карибська криза, навпаки. Росіяни стурбовані ймовірним приходом НАТО до України, а Путін погрожує застосувати ядерну зброю. У цей критичний момент світової історії головне, щоб Захід не моргнув першим, оскільки Росія вдає, що вона готова на все.

Хоча насправді Путіна бентежить не так прихід НАТО на нашу територію, як мирна і процвітаюча Україна у складі Євросоюзу. Протягом усієї історії росіяни блефували. Іноді вони лякали своїх ворогів, а іноді ні. Коли СРСР (нині Росія) почав завозити ядерні ракети на Кубу, тодішній президент США Джон Кеннеді мав сміливість запровадити блокаду навколо Куби. СРСР відступив. Проблема в тому, що в Кремлі вважають, що президент Америки Джо Байден не наважиться повторити щось подібне.

Стриманість та обережність Джо Байдена щодо збільшення допомоги Україні та його нездатність надати їй своєчасну та достатню підтримку, до певного часу вселяли в Путіна надію, що ще трохи – і українці самі попросять Москву про капітуляцію. Однак тепер він зрозумів: цього не буде і почав піднімати ставки, не маючи на руках жодних козирів.

Але, схоже, певною мірою американська історія знову повторюється. Так, Сполучені Штати висловлювали багато “занепокоєння”, поки Гітлер один за одним захоплював шматки Європи у 1939 році. Навіть у 1940 році, коли Францію окупували нацисти, США не виявляли великого ентузіазму. І лише раптовий напад японців 7 грудня 1941 на Перл-Харбор підштовхнув Америку до рішучих дій. Але чи варто Вашингтону чекати на нового Перл-Харбора?

Очевидно, що Путін блефує. Але ядерна зброя має таку особливість, що для обох сторін гра закінчується з моменту натискання кнопки. Тому брязкання зброєю дає значно більший ефект, ніж його застосування. Витягніть шаблю, і здійснивши неточний рух, ви можете стати її жертвою.

Гіпотетична можливість розгортання сил НАТО в Україні, про яку зараз багато говорять, не призвела б до застосування ядерної зброї відповідно до нинішньої російської доктрини. Так, минулого року Путін заявив, що вона допускає два можливі варіанти для застосування ядерної зброї: відплата за перший ядерний удар ворога і якщо саме існування Росії як держави опиниться під загрозою, навіть якщо використовується звичайна зброя.

Дуже важко стверджувати, що існування Росії буде поставлене під сумнів у разі присутності сил НАТО в Україні. Можливі бої між силами Росії та НАТО в Україні – це одне. А російські ядерні удари по силах НАТО в Україні, звичайні чи ядерні удари по західних цілях за межами України – це зовсім інше. В останніх випадках – Росія та Путін особисто стали б законними військовими цілями. І в Москві це чудово розуміють.

Ядерне залякування, як і реалізація цієї божевільної ідеї, не дає Російській Федерації жодних шансів. Натяки Путіна, в такому разі, мають на меті також і запобігти збільшенню поставок зброї Україні. Звісно, ​​Путін може натякати на використання тактичних ядерних боєприпасів малої дальності, а їх у Росії тисячі. Але він знає, що негайна реакція з боку НАТО покінчить із будь-якими шансами на його перемогу в Україні.

Політичний динозавр Путін воєнним шляхом намагається реалізувати імперську ідеологію старого світу. Нагнітання ядерної істерії Москва здійснює за звичайним сценарієм. Спочатку Путін говорить про ядерну зброю і погрожує її застосувати, якщо Україна надто добре захищатиметься від її агресії. Потім інші країни згадують про те, що Путін говорив про використання ядерної зброї та обговорюють, що вони мають із цим робити. Далі російський диктатор перекручує цей меседж таким чином, що інші держави планують застосувати ядерну зброю проти неї, повністю ігноруючи, з чого саме почалося обговорення на Заході цього питання. Як наслідок – послідовники Путіна з промитими мізками повністю та беззастережно схвалюють його дії.

Путін думає, що виглядає страшним та жорстоким, розмахуючи ядерною палицею. Але такі постійні загрози є чіткою ознакою його особистої слабкості та слабкості позицій Росії у світі. Його армія показала себе не лише значною мірою некомпетентною, а й неймовірно корумпованою. І це після того, як було витрачено мільярди на її модернізацію. До того ж, Путін досить обережний, щоб знати: ядерну війну ніхто не виграє.

Дрібний диктатор-реваншист, як загнана тварина, постійно вишкірює зуби, лякаючи інших тим, чого не ризикне застосувати. Соціопатичний монстр-вбивця хоч і хворий на невиліковну хворобу – манію відродження СРСР – усвідомлює, що застосовуючи будь-яку ядерну зброю, він підписує собі смертний вирок.

У нього простежується проблема правителів, не підзвітних нікому, крім себе. Вони прагнуть реалізовувати свої фантазії за будь-яку ціну, незважаючи на втрати. Але Путін знає, що у прямому конфлікті з НАТО Росія програє, і її подальше існування залежить від ядерного стримування. Це і є головним гальмівним чинником застосування ядерної зброї з боку Російської Федерації.

Автор: Віктор Каспрук, політолог.