Кремль зіштовхнувся із двома проблемами.
Кремль після офіційного вступу Володимира Путіна на пост президента РФ зіткнувся із двома головними проблемами: як вирішити питання наступника та не допустити перевороту. З середини 2000-х років силовики завжди грали лідируючу роль у системі, але постійна конкуренція за потоки час від часу посилювала різні групи всередині самих силових структур, які росли і могли претендувати в ієрархії на більш високі позиції. Ставки високі та система вимагає від її арбітра, яким виступає Путін, прийняття рішень.
Минулого літа одна з груп вирішила зіграти ва-банк. Заколот Пригожина показав, що в системі є дуже впливові особи, здатні зіграти свою партію в потрібний момент. І цей момент може стати несподіваним навіть для Путіна. Система стримувань противаг дала збій, і Кремлю стало зрозуміло, що назріли зміни. Навряд чи заколот можна назвати виставою: коли запускається такий маховик, наслідки стають абсолютно непередбачуваними для всіх. Незалежно від того, хто та які відіграє ролі.
Фокус заколоту Пригожина полягає в тому, що він посилив протистояння між вежами Кремля і станом на зараз повернув Путіну головну розпорядчу роль. До нової лінії розколу, оскільки нинішні перестановки можуть призвести до наслідків. Спецслужби одразу не отримали те, чого хотіли, а постаті, які стоять за Міноборони, неодмінно претендуватимуть на реванш. Все, що відбувається зараз із військовим відомством – позбавлення МО величезних потоків та впливу.
Призначення Андрія Білоусова на посаду міністра оборони замість Сергія Шойгу та відставка Миколи Патрушева з посади секретаря Радбезу, на перший погляд, стали несподіваним ходом. Але кадрові рокування цілком зрозумілі.
Білоусов, якого вважають людиною Путіна, не має вагомих апаратних можливостей і важелів, що дозволяють взяти Міністерство оборони під повний контроль. Він не становитиме небезпеки для влади Путіна і дозволить тому повністю контролювати ситуацію у відомстві. Путін не віддав Міноборони під вплив спецслужб і вирішив як головнокомандувач армією тримати під контролем відомство за допомогою своєї команди.
Переклад Патрушева з посади секретаря Радбезу та призначення помічником Путіна продиктовано необхідністю стримування силовиків. Апаратна вага Патрушева занадто велика, а сама Рада безпеки в кризових обставинах здатна стати головним центром влади в Росії. Щоб знизити ризики дестабілізації ситуації та виходу боротьби за прийнятні для системи рамки, Патрушева призначено помічником Путіна, а сина Патрушева підвищили до віце-прем'єра.
Вигідною кандидатурою секретаря потенційно небезпечного Радбезу у ситуації стала Шойгу. Фігура Шойгу, як і раніше, може мати серйозну вагу, але тепер усі його дії, через кримінальні справи проти найближчого оточення, будуть під контролем. Кремль змушений залишати Шойгу у грі, причому не на останніх ролях, щоб не спровокувати нові конфлікти.
Кадрові перестановки показують, що Путін намагається відновити баланс у системі. Звинуватити Шойгу у всіх провалах армії Кремль так і не наважився, проте Міністерство оборони повністю під контроль спецслужб не віддали. Білоусова позиціонують як рівновіддалену від усіх груп і наближену до Путіна фігуру. Взявши безпосередньо під свій контроль оборонне відомство, Путін ризикує тим, що тепер усі питання будуть не до Шойга, а саме до Путіна. Менеджер та економіст Білоусов – явно не громовідвід у цій ситуації.
Проблему боротьби всередині Кремля поки що вдалося тимчасово купірувати. Всі кроки Путіна спрямовані на те, щоб жодне з угруповань не організувало новий заколот. Щоб не допустити потрясінь, проводяться точкові відставки до Міноборони, також звільняються люди, пов'язані з Шойгу. Але щоб зберегти рівновагу, в обойму так і не повернули генерала Суровікіна, залишили в системі Патрушева, підвищили його сина в уряді, знайшли посаду для сина Ковальчука, а Олексія Дюміна, якому пророкували крісло міністра оборони, призначили помічником Путіна.
Протистояння груп посилює проблему пошуку наступника Путіна. Поки що Путін повернув здатність бути арбітром, але ніхто не може дати гарантії того, що наступний російський президент зможе не допустити подій за аналогом із заколотом Пригожина.
Останні кілька років ймовірними наступниками Путіна називають саме Дюміна та сина Патрушева – Дмитра Патрушева. Однак фігура Дюміна виглядає вагомішою.
На користь кандидатури Дюміна можна назвати одразу кілька аргументів.
Дюмін був охоронцем Путіна та виконував його «особливі доручення». Дюмін давно перевірений, лояльний та “свій”. Більше того, він вважається компромісною фігурою з широкими зв'язками серед силовиків. Така репутація вказує на те, що Дюмін потенційно може бути розподільником ресурсів серед груп – виконувати головну функцію президента в системі. Тримати баланс.
Оскільки Дюмін близький до Путіна, главі Кремля буде вигідно передати йому владу – Дюмін зможе стати гарантом його безпеки та можливого збереження Путіним своєї ролі у новій політичній конфігурації, яка вироблятиметься після того, як він залишить посаду президента.
Ще один аргумент на користь того, що сам Путін і його найближче станом на даний момент оточення бачить наступником саме Дюміна, це рішення не призначати його на посаду міністра оборони. Роль керівника Міноборони країни, яка веде невдалу війну, швидко обнулила б політичні перспективи Дюміна. Кілька гострих викликів або кілька років на посаді призвели б до того, що Дюміна стало б неможливо провести через вибори. На “збитого льотчика” без досвіду публічної політики та впізнаваного виборцем у негативному контексті, навіть на декоративних виборах у Росії навряд чи хтось наважився б зробити ставку. І останній, найголовніший аргумент – призначення Дюміна секретарем Держради. Органу, секретарем якого в майбутньому може стати сам Путін, коли піде на політичну пенсію.
На перший погляд, Держрада – непримітний орган влади та її рішення мають рекомендаційний характер. Основна функція – вирішення питань взаємодії та роботи органів державної влади. Але це якийсь арбітражний колективний орган влади, який може стати визначальним у системі у разі гострої кризи.
Наприклад, коли виконавча чи законодавча влада з якихось причин не зможуть виконувати своїх функцій, а вся державна машина піде під укіс. Держрада кинута на стіл для того, щоб забезпечити майбутню передачу влади наступнику та не допустити управлінського хаосу, як було під час спроби заколоту Пригожина.
І Дюмін на цій посаді отримає можливість стати публічним політиком, що йому і потрібно для того, щоб перетворитися на наступника. Патронат Путіна дозволить Дюміну та вже його команді зосередити у своїх руках дуже широкий формальний та неформальний вплив. У Дюміна з'явиться шанс стати політичним важкоатлетом. Медійний вплив помічника Путіна поступово зростатиме, він почне озвучувати абстрактні та популярні речі, звітувати про виконану роботу, але його ім'я не пов'язуватимуть із невдачами, як було б на посаді міністра оборони.
Дюмін включиться у боротьбу веж Кремля. Вплив сприятиме втручанню у широкий спектр питань, включаючи контроль над потоками. Почне налагоджувати роботу з регіонами – у Тульській та Самарській області вже призначено його протеже. Губернатори дуже важливі для майбутньої президентської кампанії, а комунікація з ними для Дюміна не важко.
Загалом, схоже, Путін уже розпочав операцію «наступник», а його найближче оточення зробило ставку на Дюміна. Щоб не допустити переворотів і кризових моментів, Дюміна призначили за всім політичним процесом у Росії і допустили до невидимих змін у Кремлі. Оточення Путіна спробує переконати кремлівські вежі в тому, що Дюмін – оптимальна та рівновіддалена від усіх кандидатура, здатна забезпечити арбітраж, щоб групи у боротьбі за потоки не перебили один одного.
Але тут постає дуже цікаве питання: а чи згодні з таким розкладом усі вежі Кремля? Дюмін буде втручатися у безліч процесів, що неминуче призведе до конфліктів. Чи це влаштовує Патрушева, який напевно бачить наступником свого сина? Чи Ковальчука, вплив якого знизився після удару по Шойгу? Як відреагують генерали на чищення до Міноборони і що вони думають щодо наступника?
Всі ці проблеми будуть породжувати нові лінії розколів.
Андрій Ганжа, «Главред»
Про це Інформує портал ЮА Обозрєватель, з посиланням на Хартія 97