Від міфів до дійсності.
Щоб критикувати ідею, треба зробити з неї карикатуру, потім легко висміяти. Приблизно так критикують ідею розвалу Російської імперії. Тому вирішив написати про кілька типових міфів:
Ні, Росія швидко не розвалиться. Процес ослаблення «скрипів» відбувається досить повільно, особливо з огляду на те, що основна «скрипа» – це гроші, а Росія поки що може обходити значну частину санкцій. І навіть після цього строкату країну триматиме інерція, тож буде потрібно якийсь тригер на кшталт Пригожин 2.0.
Ні, розвал Росії не станеться сам собою. Для цього потрібні систематичні зусилля з нашого боку, насамперед на фронті, але не лише. Україна має стати осердям боротьби корінних поневолених народів РФ за свободу та незалежність. А також співавтором нової системи колективної безпеки у Європі.
Ні, йдеться не лише про національні республіки. Багато нових незалежних держав без етнічної основи, їх ґрунтом стане сильний регіоналізм, на кшталт Інгрії чи Сибіру. Сибір за своєю моделлю колонізації ближче до Австралії, ніж до Татарстану. Але етнічні республіки стануть взірцем для інших.
Ні, це не буде надто схожим на 1991 рік. Інше поєднання чинників породжує іншу траєкторію розвитку. Насамперед, розпад на 30-40 дуже певних елементів неспроможна відбутися, як і розпад на 15 чітко визначених елементів. Не буде сильних лідерів процесу типу тодішніх РРФСР чи УРСР. Будуть і певні ознаки 1917 року.
Ні, не нові національно-демократичні лідери стануть першими президентами. Ключову роль у розвалі імперії відіграватимуть нинішні путінські регіональні еліти – точно як у 1991 році комуністи. Але національно-визвольні рухи надзвичайно важливі, вони дають картинку майбутнього і вони приймуть свої плюс-мінус 15% на перших вільних парламентських виборах.
Ні, не всі країни підуть одним шляхом. Траєкторії будуть дуже різні у Саха (Якутії), Чеченської республіки Ічкерії, Башкортостану тощо. Власне, і 1991 року Естонія, Україна, Узбекистан пішли різними шляхами.
Ні, не всі країни матимуть європейські цінності. Саха і Тіва набагато ближче до Японії та Південної Кореї, ніж до Франції чи Литви. Але Японія та Південна Корея – демократично економічно розвинені країни.
Ні, не всі країни стануть демократіями і не відразу. Ми йдемо цим шляхом вже понад 30 років, і ми ще не повноцінна демократія. Але в тому числі від нас залежить, хто стане союзниками нових держав, і це позначиться на їхній траєкторії.
Отже, немає сенсу говорити про швидкий автоматичний розвал за лекалами 1991 року та легкий шлях до демократії та процвітання. Однак це не означає, що остання імперія світу може пережити нинішню війну.
Процес розвалу невідворотний, а його швидкість та формат залежать, у тому числі й від нас.
Валерій Пекар, “Фейсбук”
Про це повідомляє сайт UA-Obozrevatel, з посиланням на Хартія 97