Слова Володимира Путіна щодо Польщі вкотре демонструють, що Кремль намагається створити та посилити протиріччя між своїми геополітичними противниками. Подібна політика здійснюється Москвою щодо інших західних країн. Кремлівські аналітики не приховують, що Росія перебуває у протистоянні з усім західним світом та зацікавлена в ослабленні Європи. Однак навіть на тлі цієї риторики Кремль намагається завоювати розташування частини західних еліт та позиціонувати Росію як «справжню Європу».
13 березня у своєму черговому інтерв'ю одному з головних російських пропагандистів Дмитру Кисельову Володимир Путін заявив, що «якщо Польща введе війська на Україну, то вже не піде», оскільки «хоче повернути землі, які вважає своїми». Це не вперше, коли російські офіційні особи намагаються подати Польщу як потенційного агресора стосовно України. Минулого літа голова Служби зовнішньої розвідки Росії Сергій Наришкін заявивщо «мрія забрати Західну Україну жива у свідомості польської еліти», і Польща «вживає цілу низку активних дій для реалізації цієї мрії».
Подібна риторика – це не єдиний приклад того, як Кремль намагається посіяти розбіжності між Польщею та Україною, які виявилися близькими союзниками щодо протистояння російській агресії. Ще одним улюбленим прийомом Москви є спекуляція на реальних конфліктах, що мали місце в історії двох країн, та спроба посилити ці конфлікти. Найяскравішим прикладом експлуатації історії є Волинська різанина – масове вбивство поляків на Волині у роки Другої Світової війни, пам'ять про яку посилено розпалює Москва.
Цікаво, що російська пропаганда, коли їй вигідно, представляє Польщу «жертвою українського нацизму», який, своєю чергою, проголошує продовженням гітлерівського нацизму. І водночас Кремль малює зовсім інший образ Польщі – агресивної та винної у розв'язанні Другої Світової війни більше, ніж Німеччина. Наприклад, у своєму інтерв'ю Такеру Карлсону Путін назвав вимушеним напад нацистської Німеччини на Польщу в 1939 році, пояснивши, що Варшава «загралася» і стала «надто незговірливою», тим самим «змусивши» Гітлера розпочати агресію.
Президент Росії Володимир Путін (праворуч) під час інтерв'ю з колишнім провідним Fox News Такером Карлсоном у Кремлі. Москва, 2 лютого 2024 року
Ці протиріччя не повинні дивувати. Сіяти розбрат між союзними країнами є улюбленим методом російської влади, і задля досягнення цієї мети в хід йдуть будь-які методи, які часто суперечать один одному. Польща – далеко не єдина країна, на прикладі якої можна спостерігати таку «політичну шизофренію». Схожа політика спостерігається щодо Франції. З одного боку, російська пропаганда хвалиться тим, що Москва завдає Парижу одного удару за іншим, включаючи військові удари – наприклад, вбивство французьких добровольців під Харковом. Однак паралельно із цим російські військові аналітики висловлюють надію на те, що в майбутньому може виникнути «тріумвірат Росії, Китаю та Франції».
Подібна двоїстість Кремля простежується і щодо Європи загалом, до того ж спостерігалася вона ще задовго до повномасштабного вторгнення в Україну. З одного боку, російські військові аналітики та пропагандисти проводили прямі паралелі між Євросоюзом та Гітлерівською коаліцією та доводили, що у Другу Світову війну «СРСР воював з усією Європою»яка історично завжди була ворогом Росії.
Плакат із зображенням Адольфа Гітлера та Володимира Путіна під час акції біля російського посольства у Польщі проти збройної агресії Росії щодо України. Варшава, 10 жовтня 2022 року
З іншого боку, формально «ліберальний» прихильник режиму, режисер Костянтин Богомолов публікував «маніфести», які пропонують Москві позиціонувати себе на міжнародній арені як центр тяжіння «здорових консервативних сил» Європи. Автор намагався переконати європейську аудиторію, що саме Росія здатна зберегти справжні європейські цінності, які сьогодні втрачають самі європейці.
З початком війни пропаганда ще активніше переконує населення у цьому, що західна цивілізація є «темряву», яка пожирає себе. Вчені-філософи доводять, Росія сьогодні протистоїть всьому Заходу цілком, й у основі цього конфлікту лежать «цивілізаційно-світоглядні відмінності». Російський Інститут міжнародних політичних та економічних досліджень публікує редакційні статті про те, що Захід веде війну з Росією вже 500 років без перерви – спочатку під проводом Великобританії, а потім – США.
Водночас один із засновників Ради із зовнішньої та оборонної політики Сергій Караганов наприкінці минулого року знову заявив, що Росія – це «частина європейської культури», більше того, саме росіяни є «правильними, здоровими європейцями», і тому Росії не слід «скасовувати» “Нашу європейську історію”.
Сергій Караганов, російський політолог та економіст
Парадоксально, але навіть ці очевидні протиріччя цілком здатні скластися в головах споживачів пропаганди в відносно цілісну картину, згідно з якою Росія, з одного боку, є історично частиною західної цивілізації, але з іншого, змушена їй протистояти через віроломну політику самого Заходу. Така версія подій, на жаль, знаходить відгук не лише у багатьох росіян, а й певної кількості європейців. Саме тому дуже важливо доносити до європейської аудиторії реальні приклади агресивних настроїв Москви на адресу Заходу.
Хорошою ілюстрацією тут можуть бути «одкровення» російських аналітиків, які не приховують, що їм може бути вигідним «слабкий Європейський союз, що перебуває у стані перманентної кризи» або конфлікти між окремими країнами. І очевидно, що за чинного режиму Кремль завжди робитиме ставку на ослаблення Заходу та загострення внутрішніх протиріч у європейських країнах.
Джерело: Ксенія Кириллова, Jamestown Foundation (Переклад: «Крим.Реалії»).