Незадовго до російсько-української війни, коли обговорювалася можливість нападу Володимира Путіна на Україну з використанням уже не тільки диверсантів, а й усього арсеналу російської армії – літаків, ракет, танків (про безпілотників тоді ніхто й не замислювався), я намагався зрозуміти як таке напад може позначитися на міфі про “одному народі” та “єдиній країні”. Адже одна справа – стверджувати, що в Росії та Україні живе один народ, а Київ – “мати міст російських”, і зовсім інша – куляти ракетами цим самим Києвом, а заодно по “справжнім російським містам” Харкову чи Одесі.
Але, як виявилося, подібні складнощі сприйняття анітрохи не заважають Путіну та його аудиторії. Можна стверджувати, що Київ – мати міст, і стріляти по Києву. Можна нагадувати, що Харків – “російське місто” і знищувати Харків. Можна захоплюватися “російською Одесою” та позбавляти її мешканців світла та тепла. Ракети та безпілотники можуть тепер з’являтися у безпосередній близькості від Софії Київської чи Одеської опери, а центр Харкова ці ракети взагалі планомірно руйнують. І при цьому ми продовжуємо чути від Путіна, Медведєва, Лаврова та незліченних російських пропагандистів, що Україна – це Росія, а її армія звільняє від нацистів справжні російські міста. І ця невідповідність міфу та дій ні в кого не викликає когнітивного дисонансу.
Я міг би подумати, що коли я побачив російські ракети в небі над Києвом, то це означало б – з погляду цинізму насамперед – що я побачив усе. Але ні, я помилявся. Я побачив усе, коли з’явилися численні кадри з прольотом іранських безпілотників та ракет у небі над Храмовою горою в Єрусалимі, над мечеттю Аль-Акса та Куполом Скелі. Справжнє світло смерті над великим містом і його святинями, непідробне око диявола, розбите на десятки іранських “Шахедів” і ракет, що світяться немиготливих очей.
Тут треба насамперед нагадати, що таке Купол Скелі. Ця витончена споруда, що стала одним із головних символів Єрусалиму та монотеїзму як такого, зведено над каменем, з якого за мусульманською традицією піднісся в небеса пророк. А за іудейською традицією саме на цьому камені в епоху існування Храму стояв Ковчег Завіту і саме з цього каменя Господь почав своє створення світу. Святе місце для всіх авраамічних релігій святіше немає. Ну і що, зацікавило це аятоллу Хаменеї, найбогомольнішої людини на світі? Як бачимо, не дуже. Іранці цілеспрямовано хотіли потрапити історичним центром Єрусалима, так само як Путін цілеспрямовано б’є історичним центром Києва. І це незважаючи на те, що в його “релігії”, міфі “російського світу” Свята Софія – той самий “державотворчий” храм, місце поховання Ярослава Мудрого та демонстрація сили та впливу тієї самої держави, від якої нібито пішла сучасна Росія.
Але Путін насправді в це не вірить. Він, як та її попередників, міф “російського світу” – просто інструмент розширення кордонів і посилення влади. І якщо Софійський собор або Лавра будуть знищені ракетами, для Кремля це стане лише приводом звинуватити в трагедії “українських нацистів” та “криворуку” систему протиповітряної оборони України, яка завадила російським ракетам потрапити туди, куди було вказано Путіним. І до речі, саме так відреагував би аятола Хаменеї на можливі руйнування на Храмовій горі в Єрусалимі – звинуватив би у трагедії “сіоністських окупантів”.
Нічого б у них там усередині не здригнулося б. Тому що у них там усередині нічого немає.
Джерело: Віталій Портніков, «Радіо Свобода».