Залити бетоном таку велику печеру не так просто, але можливо. Головне – мати політичну волю колективного Заходу. 61 млрд доларів просто так не виписується – тим більше країні, ураженій корупцією. Просто було вирішено, що відступитись від України ще дорожче. Адже після такої перемоги Путін відчує не просто безкарність, а приплив непереможності. А це потрібно обламати. Біда заходу в тому, що він ніяк не може піти на ті самі заходи, що й Путін. Диктатору пощастило: Захід загруз у демократичних процедурах, і не здатний почати запросто бомбардувати Москву чи Пітер. Навіть Вороніж бомбити не здатний. Йому потрібні вагомі підстави, на розгляд яких піде чимало часу, і тільки після цього, можливо, в якомусь кабінеті заговорять про «ступінь допустимості». Але не зараз.
Поки що Україна, відхаркуючи кров і совкову шерсть, змушена відбиватися від совкопитеків, що насідають на неї. Дотримання законів Заходу – свято. Він не може просто так взяти і викинути Рашку з ООН. Що скажуть країни третього світу, які, дивлячись на путінських мавп, серйозно подумують: а чи не пришити хвіст назад? Бачите, як скачуть совкопітеки, корчачи пики і кривляючись із трибун? Як задерикувато стирають з лиця землі будинки в Харкові? Як бомбять Одесу? Мабуть, то можна? А демократичний Захід шелестить сторінками законів і каже: “Не можна, і кожен факт агресії отримає свою оцінку”. Доки він керується буквою і духом закону – він має моральне право на жорстку відповідь у майбутньому – зі словами «а ось тепер усе, остання риса перетнута, і ми змушені завдати нищівного удару».
Головне питання – що ж таке має статися, щоби прозвучала команда «мочі печеру повністю»? Глави МЗС країн Балтії звинуватили Росію у блокуванні сигналів GPS над Балтійським морем. На думку глави естонського МЗС Маргуса Цахкни, блокування GPS-сигналу в регіоні – це “гібридна атака” Росії, яка становить небезпеку для мешканців країн Балтії. Міністр закордонних справ Литви Габріелюс Ландсбергіс уточнює: «Якщо хтось вимкне вам фари, доки ви їдете вночі, це стає небезпечним. Ситуація в Балтійському регіоні поблизу російських кордонів тепер стає надто небезпечною, щоб її ігнорувати». Рашистські мавпи відчувають долю: звалиться ворожий посуд чи не звалиться? А трапись катастрофа – приберуть лапки від панелі приладів і заверещать: «Це не ми! А ти доведи!..» І знову все потоне в рутині розглядів, доки кримінальна пацанва скелитиметься з трибуни якимось Небензей: «Розбирайся, начальнику. Пиши, контора…» Мабуть, навіть спровоковані катастрофи авіалайнерів не стануть червоним сигналом остаточної команди «мочити». Що ж тоді?
Захід давно позначив цю лінію. Вона жахлива у своїй непоправності, але зрозуміла навіть кремлівським макакам. Це ігри з ядеркою. Чи це спровокована аварія на Запорізькій атомній станції, окупованій рашистами чи навмисний ракетно-ядерний удар. Не має значення, який: тактичний чи стратегічний. З цієї причини рашисти й кидають свої монструозні півторатонні бомби по Харкову, хоча було б куди простіше саданути тактичною ядеркою, а за тиждень спокійно взяти те, що від нього залишилося. Але поки що щур змушений видерти по задвірках печери нові десятки тисяч організмів, щоб кинути їх на штурм Харкова, взяття якого можна було б оголосити великою болотною перемогою. Тільки ось чи вийде його взяти м'ясною масою двісті чи триста тисяч? Навіть півмільйона рашистської худоби для взяття такого міста буде замало.
Перетнути критичну межу Путін зможе лише за загрози втрати Криму. Тоді, пославшись на свою пацанську ядерну доктрину, він злетить з котушок і накаже. Важко сказати, в якому психічному стані буде диктатор, і наскільки масованим буде запуск ракет, але саме факт застосування ядерної зброї поставить її поза законом світової цивілізації, а сама печера перетвориться на анклав ядерних терористів. І в цій історичній точці можна буде обнулювати її імітаційну державність: виганяти з ООН, розривати дипвідносини та обрушувати на печеру весь масив людського гніву. Передумови до такого сценарію проглядаються вже зараз: наприклад, США започаткували справу конфіскації заморожених активів печери з подальшою передачею їх Україні, після чого в півкулях пацанви заіскрило. Медведєв опанував трилітрову Фінляндію, а Набіулліна процідила, що на схематозників це не вплине, проте нещодавній візит Блінкена до Пекіна загрожує обвалом цілого ланцюжка китайських схем. Не випадково й те, що західні інститути відмовляються визнавати щурину переустанову легітимною. Росія мутує в недодержаву, яку очолює диктатор-самозванець, що черепом дрейфує від психлікарні до хатинки. Системі не допоміг навіть фінт із вдовою-бутербродицею, яка своєю пеньковою легітимацією та закликами до невизнання плебісциту зовсім ошизіла – разом із Ходорковським та іншими «хорошими російськими». А нещодавня стаття у WSJ про те, що Путін не давав команди вбивати Навального і зовсім схожа на злив американцями повних зборів міфів та легенд ФБК за редакцією ФСБ. І коли вся ця міфологія Луб'янки почне сипатись – навіть мільйонний тираж Євангеліє від святого Навального не допоможе. Незавидна доля чекає і на всяких Ксюш, Невзорових, Фейгіних, Латиніних та інших кацеподібних відростків опозиції. Вся ця публіка буде змушена метатися між інстинктом самозбереження та таємними зобов'язаннями, що зберігаються у луб'янських архівах. Які ще невідомо – чи збережуться, коли розпочнеться справжній заміс? Спецагентурі залишиться тільки молитися, щоб печера була просмажена разом із документацією, без якої вже нічого не доведеш. І тільки специфічний сірчаний сморід від репутації видаватиме в них чортів, що знову вдаються до людей.
Розуміючи небезпеку «ядерного фіналу» з амплітудою варіативності – «від одного до десяти балів» – Макрон пропонує використати французьку ядерну зброю для посилення європейської безпеки. Британія переходить на економіку воєнного часу, Італія готова відправити в Україну Storm-Shadow, Польща підвищує боєздатність, країни Балтії проводять навчання НАТО. Керченський міст тремтить у передчутті неминучості, а удари по рашистських об'єктах у Криму – все частіше та щільніше. А після отримання серйозних обсягів військової допомоги від США стане дуже палко. Пацюку підпалюють шерсть, змушуючи висунутися з нори і зробити кидок у відповідь. Що стане для неї останнім.
Автор: Олександр Сотник, журналіст.