Україна не може виграти, якщо її інфраструктура постійно зазнає нападів, а російська – ні

Україна не може виграти, якщо її інфраструктура постійно зазнає нападів, а російська – ні

Після вирішення питання можливості бити американською зброєю прикордонною територією Росії, необхідно працювати над тим, щоб можна було піти набагато далі. Адже збереження нинішнього статус-кво – рецепт поразки України, а поразка України – рецепт можливого конфлікту між НАТО та Росією. А значить і конфлікт Сполучених Штатів із Російською Федерацією. Якого можна уникнути, якщо перестати допомагати Україні на повну силу і розмістити війська НАТО в Україні. Щоб збивати будь-які російські ракети та літаки, що вторгаються в український повітряний простір.

І це не війна західників проти Росії, це є захист України. Україна не може виграти, якщо її інфраструктура постійно зазнає нападів, а російська – ні. Захист України від російських ракет – це рішення, яке вже давно мало бути прийняте. Не може бути такого поняття, як безпечне місце в Російській Федерації під час війни, потрібно, щоб росіяни відчували небезпеку скрізь.

Адже досі Москва постійно користувалася тим, що могла завдавати повторюваних ударів по українській території з великої відстані, знаючи, що уникне ударів у відповідь. Тепер треба вирівняти ситуацію таким чином, щоб російські терористичні війська більше не могли обстрілювати міста та села з будь-якої відстані від кордонів з Україною, вчиняючи військові злочини проти мирного українського населення.

Причому не всі лідери західного світу були готові визнати, що Росія постійно загрожує всьому світу. Її здатність вчиняти військові злочини набагато вища, ніж у будь-якої іншої країни. В Україні, Чечні, Грузії, Сирії та Західній Африці вони атакували цивільних осіб та громадянську інфраструктуру, намагаючись конвертувати свої геноцидні дії на примус до прийняття потрібних політичних рішень. Жодна цивілізована країна цього ніколи не робила.

Надзвичайно важко чи неможливо вести війну з противником, якому ви не можете відповідати тим самим. Війна лише на території України затвердила Путіна у тому, що так має бути завжди. У той же час, головний кремлівець намагається тестувати Сполучені Штати та НАТО на те, як довго він ще зможе вести війну в Україні, уникаючи прямого зіткнення з нашими союзниками.

Настав час для Америки та Європи змінити діючі підходи, які вони застосовували щодо України. Оскільки до цього допомога надавалася таким чином і в таких обсягах, щоб Україна могла вижити у нерівному протистоянні з Росією. І не більше. Нова концепція допомоги має полягати в тому, що Україна має перемогти. Захід міг би зробити все для того, щоб ця перемога настала якнайшвидше.

Україна має повне право захищатися, а Захід має повне право допомагати Україні. Інакше він побачить, як це вже було під час Другої світової війни, що зіткнувся з ворогом, який вірить, що Захід не встоїть у протиборстві з ним. Путін не приховував, що його цілі: спочатку Україна, а потім Молдова, за ними держави Балтії. Дайте зрозуміти Москві, що Америка та Європа забезпечать Україну всім необхідним, щоб вигнати російську орду зі своїх земель та відновити свободу та розвинену цивілізацію на сході України та в Криму.

У майбутніх підручниках історії буде написано, що Путін не лише хотів захопити Україну. Його наміри полягали ще й у тому, щоб зруйнувати домінування у світі демократичної західної цивілізації та створити свою “альтернативну антицивілізацію”, де тоталітаризм став би основою нового світопорядку. Тому дозволити йому сьогодні перевернути міжнародний порядок, значить відкинути поступ розвитку людства мінімум на кілька століть тому.

Очевидно, що Путін не думав про наслідки вторгнення його військ в Україну. Якщо в Москві справді не хочуть, щоби бомбили військові об'єкти на території Росії, то просто виведіть свої війська з України. Все дуже просто, але в Кремлі поки не готові визнавати реалії, що змінилися.

Прорахунок російського тирана в тому, що розпочавши війну в Україні, він сподівався, що після перемоги йому вдасться відновити статус Росії як наддержави. Але з цим у нього нічого не вийшло. Навпаки, сучасна Росія більше схожа не на державу, а на злочинний синдикат, який купує зброю в Ірану, Північній Кореї та Китаї в обмін на залишки колишніх військових радянських розробок і політичні послуги.

І що цікаво, Росія, як і її союзник терористичний ХАМАС, розв'язала війну, а тепер називає себе жертвою. Але колективний Захід не повинен пов'язувати українцям руки чи обмежувати їхню здатність боротися з ворожим вторгненням. Декілька ракет, запущених за конкретними військовими цілями в Москві, могли б розбудити жителів столиці Російської Федерації. Тому що понад 2 роки Великої війни вони жили так, що все, що робилося в Україні, від їхнього імені ніби їх зовсім не стосувалося. Тому потрібно, зрештою, зробити, щоб почало торкатися.

Давайте називати речі своїми іменами. Адже все те, що робить Росія в Україні, вийшло вже за межі жорстокості і тепер розпусне варварство в середньовічному стилі. Але виконується з використанням технологій XXI століття, за наказом схибленого на ідеї знищення української державності садиста.

Росія розпочала війну з Україною на всіх можливих фронтах, включаючи інформаційний. Розгорнута кремлівцями кампанія з дискредитації України мала на меті вплинути на Конгрес та на політичні дебати в Америці, щоб розпалити антиукраїнські настрої. Пов'язані з Кремлем політтехнологи і тролі написали тисячі сфабрикованих новинних статей, публікацій у соціальних мережах і коментарів, що пропагують американський ізоляціонізм, намагаються викликати страх у громадян Сполучених Штатів через загрозу ядерної війни з Росією, вселяють сумніви в безпеці державних кордонів Америки і напруга у США.

Проте Москві не вдається спровокувати заворушення у зовнішній та внутрішній політиці Сполучених Штатів. А у Вашингтоні вже зрозуміли, що поступками та заборонами українцям бити по російських територіях утихомирити Путіна не вийде.

Зараз настає той критичний момент, коли економічні санкції проти Російської Федерації мають різко посилитись. Адже ахіллесовою п'ятою Путіна є його корумпована клептократична економіка, яка становить лише 2 відсотки світового ВВП, і менша, ніж економіка американського штату Каліфорнія.

Тому кволий диктатор не може дозволити собі тривале протистояння із Заходом через загрозу виникнення величезних боргів, різке падіння курсу рубля та руйнівну інфляцію. Будь-який спосіб, яким можна буде реально обмежити доходи Росії, виявиться надзвичайно корисним для позбавлення фінансування військової машини тирана. Час не на боці Путіна, але вільний світ має бути єдиним, як ніколи. Поразка СРСР в Афганістані є наочним прикладом того, як Росія не змогла витримати такого фінансового перенапруги, що в перспективі стало прологом до розвалу Радянського Союзу.

Деспот тепер не знає, що робити далі. Росія і так переживає неймовірну економічну напругу, благаючи допомоги Китай і країни Глобального Півдня. Призначення Путіним шарлатана-економіста Андрія Білоусова на посаду міністра оборони Російської Федерації є запеклою ознакою, оскільки він бачить, що не зможе довго фінансувати свою військову машину без жахливих для Росії наслідків.

За історію Росії програла багато війни. Серед них Кримська війна 1853-1856 років, російсько-японська війна, радянсько-фінська війна, перша чеченська війна. Підступно напавши на Україну, у Москві запевняють світ, що це війна за їхню батьківщину. Хоча Україна ніколи не була і не є їхньою “батьківщиною”, незважаючи на бурхливу уяву Путіна.

Кремль має довгу історію недооцінки єдності Заходу. Також він схибив і з Україною. Путін чомусь був упевнений, що українці перестануть захищати свої будинки та оберуть для себе московське рабство замість волі.

Путін і путінізм – це смерть, і нічого, крім смерті. Це він і приніс війну до України. Західний світ дуже довго прокидався, відтягуючи час свого остаточного рішення. Тепер демократична західна цивілізація має об'єднати свої зусилля для вирішальної битви з Російською імперією зла, кульмінацією якої має стати поразка Москви в Україні.

Автор: Віктор Каспрук, політолог.