Є сумніви у авторстві Ердогана.
11 квітня “Нова газета – Європа” опублікувала зміст мирного плану про завершення війни в Україні, який нібито просуває Туреччина. Чому нібито поясню нижче.
Звісно, ця публікація лише підживила чутки та іншу конспірологію про нібито таємні переговори про завершення війни в Україні.
Нагадаю зміст цього «мирного плану»:
— Взаємне зобов'язання США та Росії щодо незастосування за жодних умов ядерної зброї, а також поновлення договору про обмеження стратегічних озброєнь (СНО-3), причому за неможливості одностороннього виходу з нього в майбутньому.
— Заборона на втручання у внутрішні справи іншої країни у будь-який спосіб, який може спричинити дестабілізацію її уряду.
— Заморожування війни існуючою лінією фронту.
— Зобов'язання провести 2040 року референдуми: загальноукраїнський — про зовнішньополітичний курс країни, а також референдуми під міжнародним контролем у всіх українських територіях, анексованих на момент заморозки війни Росією.
– Гарантії позаблокового статусу України до 2040 року.
— Обмін полоненими за формулою «всіх на всіх».
— Росія не заперечує вступ України до Євросоюзу.
Я не сумніваюся у існуванні такого «мирного плану». Але я маю сумніви, що це саме мирний план Ердогана, як пишуть деякі видання. Хоча Туреччина напевно фігурує у сценаріях щодо його просування.
На чому ґрунтуються мої сумніви? І хто тоді автор цього плану?
Якби це був мирний план Ердогана, то було б логічно, що сам турецький президент презентував його офіційно і публічно, а не влаштовував «злив» в опозиційному російському виданні. У крайньому випадку такий «злив» був би організований турецьким виданням, близьким до Ердогана чи його партії.
А оскільки «злив» «мирного плану» з'явився в російському опозиційному виданні з посиланням на неназване «джерело», то це неназване джерело, ймовірно, має російське походження і якесь відношення до Туреччини та переговорів про припинення війни. Для повноти картини процитую один пасаж зі статті у «Новій газеті — Європа»: «Джерело стверджує, що текст документа на даний момент має всі три сторони, тобто Туреччина, Росія та Україна. Проект ґрунтується на документах перших переговорів у Стамбулі, і частина формулювань травня 2022 року увійшла до нового тексту».
Думаю, що у тих, хто добре знайомий з історією переговорного процесу у 2022 році, пазл уже склався. Єдине «джерело», яке ідеально вписується у всі наведені обставини, — це Роман Абрамович. Швидше за все, саме він і є реальним автором цього плану, який він просуває і в Туреччині, і в Кремлі, і, можливо, в Україні, а ще й у США (оскільки Вашингтон теж має взяти на себе певні зобов'язання в рамках цього плану). Ну, а оскільки у статті йдеться, що цей мирний план можуть підтримати «низку європейських політиків» і в деяких країнах Глобального півдня, адресатів цього плану може бути чимало. І цей план явно приурочений до Глобального саміту світу, який має відбутися у середині червня у Швейцарії.
Наскільки реалістичним є цей «мирний план»? У статті видання «Нова газета — Європа» висловлюється скепсис, стверджується, що ймовірність ухвалення цього проекту договору залишається невисокою, оскільки це вже, щонайменше, дев'ятий подібний проект.
Я ще більш скептичний щодо цього мирного плану. Але з інших причин.
Росія зараз готується до настання та примусу України до своїх умов «світу», які передбачають не компромісні варіанти, а повну та категоричну заборону на можливість членства України в НАТО та таку демілітаризацію України, яка практично позбавить нас самостійної обороноздатності. В Україні, у свою чергу, напевно, скептично віднесуться до теми референдумів на окупованих територіях. Всі ці «референдуми» — лише фіговий листок для прикриття, а потім і повної міжнародної легалізації анексії окупованих територій, що вже відбулася.
Тому не варто розглядати цей «мирний план» надто всерйоз. А ось тему заморожування війни, особливо з урахуванням нинішньої та потенційної ситуації в українській енергетиці, за деякий час напевно розглядатимуть. Проблема, однак, у тому, як і чим натиснути на росіян, щоб вони зупинили системне знищення української енергетики та погодилися на «заморожування», яке нині життєво (у прямому розумінні) необхідне нам, а не Кремлю.
Є лише два рецепти вирішення цієї проблеми — максимально можливе постачання Україні систем ППО та авіації (за цим пунктом, на жаль, є великі сумніви), і попередження з боку США та інших країн Заходу про постачання Україні далекобійних ракет, які будуть використані для ударів по російської енергетики та інфраструктурних об'єктів, якщо Росія не припинить свої удари по українській енергетиці. Наскільки це можливо? Делікатно залишаю це питання відкритим.
Володимир Фесенко, “Фейсбук”
Про це Інформує своїх читачів видання UA-Obozrevatel, з посиланням на Хартія 97