У чому його особливість?
Український благодійний фонд «B-52» створює далекобійні ударні дрони, які вже завдали значної шкоди об'єктам на території Росії. Деталі їх виробництва «Фокус» розповів офіцер Збройних сил України та спеціаліст з безпілотників Юрій Касьянов.
Початок великої війни та еволюція БПЛА
До початку повномасштабного вторгнення він очолював одну з найінноваційних компаній, яка займалася безпілотними технологіями. Коли почалася повномасштабна війна, фірма закрилася, і Юрій Касьянов пішов на фронт, а за ним — частина інженерів, конструкторів, програмістів. Здавалося, війна не буде довгою, тому багато «безпілотників» пішли з лабораторій та з виробничих майданчиків воювати. Але потім стало зрозуміло, що бої затягнуться надовго, а безпілотників — ні, і колишні конструктори дронів повернулися до старого заняття, поєднуючи військову службу з інженерною роботою.
«Напевно, це найкращий спосіб отримання найефективнішої зброї — коли ти сам конструюєш дрони, і сам їх застосовуєш. Навесні 2022 року ми сконструювали дрон-камікадзе на дальність 70 км, потім довели його дальність до 300 км, і на сьогодні це один із найпродуктивніших дронів за співвідношенням ціна/якість, а його виробництвом займаються вже три компанії, розташовані на півдні, в центрі і на заході України», – поділився військовослужбовець.
Він додав, що всі ці проекти є некомерційними, хоча фірми іноді отримують державні контракти. Розробка ведеться безкоштовно, ліцензія (конструкторська документація) теж безкоштовно. Головне – перемогти ворога. Проте вся ця «безкоштовність» — вельми умовна, бо розробка «найпростішого» дрона-камікадзе коштує мінімум 200 тисяч доларів.
«Походивши з простягнутою рукою по друзях і знайомих, витративши особисті заощадження, ми вирішили організувати фонд, який фінансував би розробки дронів, допомагав бойовим підрозділам, які застосовують дрони, і надавав інформаційну допомогу виробникам. Підрозділи потребують автомобілів, станцій радіотехнічної розвідки, приладів нічного бачення. Виробникам потрібні робітники, інженери, програмісти, потрібна допомога у бронюванні співробітників, пошуку приміщень, проведенні випробувань», — повідомив Юрій Касьянов.
Виробництво лягло на плечі волонтерів
На його думку, координацією та допомогою розробникам має займатися держава, давно потрібен єдиний координуючий та спрямовуючий орган — «Комітет з дронів» або «міністерство дронів», який здійснював би державну політику в галузі безпілотників. В Україні діє комітет з авіації та багато інших відомств, а дронами займаються всі потроху, і ніхто конкретно, хоча вже давно і скрізь визнали, що саме вони визначають хід війни.
«Тому поряд з іншими державними («Армія дронів») та волонтерськими ініціативами ми створили свій фонд для надання допомоги учасникам процесу та як майданчик для спілкування. Так виник фонд В-52. Ми намагаємося вичавити максимум із того, що було розроблено поспіхом у перші місяці війни — йде безперервне вдосконалення дронів, максимально розширити географію виробництва — так літаків буде більше, а виробництва будуть менш уразливі, і надати максимальну підтримку воюючим підрозділам, тому держава не може закрити все питання забезпечення», – пояснив фахівець. – «Слід розуміти, що ця робота – як латка на рваній штанині, як тампон у рані, що допомагає зупинити кровотечу».
За його словами, уряд начебто самоусунувся, лише час від часу фінансуючи купівлю готових БПЛА. На офіційному рівні воно не вкладає гроші у розробку безпілотних апаратів, розвиток ринку чи будівництво заводів. Ймовірно, там вважають, що «ринок сам все вирішує», але це — поганий підхід під час війни, такого не було під час Першої, ані під час Другої світової.
«Створення зброї потребує колосальних зусиль та витрат, і жоден приватник це не потягне. Тому сьогодні в Україні кілька міністерств та відомств, і навіть окремих підрозділів на свій страх та ризик ведуть свої програми далеких ударних дронів. Є свої ударні дрони у ГУР, є у СБУ, є у підрозділах, підпорядкованих до Генштабу — це не секрет. Іноді ці відомства оголошують про свої успіхи, беруть він відповідальність за поразка об'єктів у тилу противника. З одного боку начебто добре, що створюються та розвиваються різні дрони під різні завдання. З іншого боку, майже немає обміну досвідом, технічними рішеннями, тому що відомства ревно ставляться до успіхів один одного і оберігають свої «секрети». І тут ми знову повертаємося до необхідності єдиної державної політики у галузі дронів», — резюмував Касьянов.
Як вважає військовий, метою такої політики в галузі далеких безпілотних бомбардувань мають бути всебічна підтримка виробників, тиражування найкращих рішень, нарощування виробництва дронів та розвиток підрозділів, які застосовують дрони. Кінцевою метою мають бути постійні масові атаки по військовим та критично важливим об'єктам супротивника у його тилу.
Які дрони атакують Росію
Для цього потрібні різні дрони. Багато українців у захваті від дрону «Лютій», який може нести велику бойову частину та літати далеко. Прекрасний результат, але це дорога машина, масове виробництво якої сьогодні неможливе, і вона не дуже підходить для знищення авіатехніки на ворожих аеродромах, щільно прикритих засобами ППО, адже великий і помітний «Лютій» можуть збити задовго до того, як він досягне мети. .
Тобто має бути лінійка дронів середньої та великої дальності — і вона за фактом є, створена великими зусиллями ентузіастів та волонтерів. Є великі, відомі, “мастисті” дрони типу “Лютого”, ціною, за деякими оцінками, понад 200 тисяч доларів. Є дрони простіше і з меншою дальністю польоту та собівартістю, такі як UJ-22 Airborne, здатні вражати об'єкти аж до Санкт-Петербурга, а потенційних цілей вони мають багато. Є також багато вдалих і не дуже вдалих розробок зовсім невеликих дронів, ціною в кілька тисяч доларів, що літають на дальність у сотні кілометрів, і несуть «смішний» боєзаряд потужністю кілька кілограм тротилу.
«Однак ці дрони, що атакують, як рій москітів, ворожі бази, аеродроми, локатори, системи ППО, склади завдають противнику величезної шкоди, просто про це не завжди пишуть у ЗМІ, тому що противник приховує такі факти, як і ми, а гарно палаючий нафтозавод більш приємний оку обивателя, ніж посічений уламками бомбардувальник на стоянці. Ось підтримкою індустрії цих малих, але тому й непомітних дронів, які можуть долати найсильніші системи ППО, ми й займаємось», – сказав Юрій Касьянов.
Коли дрон невеликого розміру та ваги, то всі технічні рішення для нього стають майже феноменальними, запевняє офіцер ЗСУ. Такому БПЛА потрібен дуже потужний і економний двигун, тому що він не може взяти багато палива на борт, потрібні також дуже ефективна і легка бойова частина, мініатюрна електроніка, всілякі датчики, хороше ПЗ і навіть штучний інтелект, щоб апарат міг точно потрапити в ціль відстані сотні кілометрів без участі оператора. Для малого дрона з невеликою бойовою частиною промах у кілька метрів взагалі неприпустимий, інакше політ пройде марно.
«Я можу сказати, що робота над такими проектами — найцікавіше заняття для конструкторів, електронників, програмістів. Тому що це складно та цікаво. І дуже ефективно на війні», – зазначив Юрій Касьянов.
Чи не дронами єдиними
Фонд B-52 підтримує не лише виробництво БПЛА. Є ще, наприклад, проект створення потужної електричної катапульти з спрямовуючою монорейкою в кілька десятків метрів завдовжки для запуску важких апаратів, які сьогодні найчастіше стартують із польових аеродромів на шасі. Такі запуски самі по собі складні та небезпечні, бо ворожі безпілотники все глибше залітають у тил України, засікають об'єкти, по яких одразу наноситься удар ракетою «Іскандер».
«З катапультою пускати важкі безпілотники стане просто та швидко. А «топові», що позбавилися коліс, «мастисті» дрони літатимуть краще і далі», — пояснив він.
За даними агентства Reuters, Росія просить Казахстан підготувати до постачання на російську територію 100 000 тонн бензину. Крім того, передати паливо пообіцяла і Білорусь. Як вважає Юрій Касьянов — це результат успішних ударів українських далекобійних дронів, хай поки що нечисленних. Якщо ж атаки продовжаться, то РФ може опинитися у стані транспортного колапсу.
«Доведеться обирати – заправляти цивільні вантажівки та легковики, або танки та бойові літаки. А там і війні кінець. Бо яка війна – без бензину та дизеля? Німці під час Другої світової трималися до останнього, доки наприкінці 1944 року союзники не розбомбили заводи з виробництва синтетичного палива. Ми йдемо правильним шляхом», — сказав експерт.
Про це Інформує своїх читачів портал ЮА Обозрєватель, з посиланням на Хартія 97
