Виведення з ладу активів призводить до зниження їхньої вартості.
Те, що сьогодні відбувається в Росії, вже навіть отримало назву — нафтогазофікація. Якщо за один день ЗСУ виводить з ладу 12% російської нафтопереробки, а вже ця цифра близька до 30%, то це відповідає дійсності.
По суті, залишилося, як то кажуть, «відполірувати» Кириші, Рязань, Ярославль, Нижній Новгород, Волгоград і не забути про Капотню. У такому разі з 10 найбільших російських НПЗ у європейській частині Росії залишаться два у Башкортостані.
А оскільки ВСУ вже дісталися Нижньокамська, не думаю, що я в цьому питанні оригінальний, і вважаю, що ВСУ найближчим часом упорається з цим завданням.
Дотримуючись цієї логіки, наступними цілями в зоні доступності для ЗСУ мають стати металургійні комбінати в Липецьку, Осколі та Череповці, а також Михайлівський, Лебединський ГЗК та «Карельський окатиш».
Ще одна група потенційних цілей – це виробництво мінеральних добрив, зрозуміло з урахуванням наслідків та специфіки хімічного виробництва. Ефект може бути дуже сильним і від ударів по терміналах по перевантаженню добрив у портах.
Цей текст був написаний на початку березня і, зважаючи на все, спрацювала телепатія. Принаймні у Великому порту Санкт-Петербурга і навіть у малих мізках російських чиновників.
Однак у світлі інформації про рекомендації США не завдавати ударів по російським НПЗ, до речі досить суперечливим, хочу звернути увагу на такі обставини.
По-перше, при цьому буде скорочення експорту та надходження валюти з максимальною шкодою для інфраструктури. У такому разі економічні наслідки для Росії щодо ведення війни будуть не тільки порівняні з санкціями, але цілком можливо, що їх перевершать із мінімальними збитками для світової економіки.
По-друге, коли нафтопереробний завод перетворюється на НЕпереробний — це, ясна річ, має дуже швидкий ефект.
Але не слід забувати і про інший ефект. НПЗ, ГЗК, МК, заводи з виробництва мінеральних добрив — це не просто джерела валюти для путінського режиму, а передусім АКТИВИ. Активи насамперед Путіна, якими він володіє через своїх фронтменів. Якщо, наприклад, НПЗ у Кірішах належить Путіну безпосередньо через Сургутнафтогаз та общак-банк «Росія», то решта НПЗ опосередкована.
Були сумніви щодо «Лукойлу», проте останні зміни у компанії свідчать про те, що люди Путіна приходять туди вже безпосередньо.
Я особисто в цьому переконався після того, як черговий голова ради директорів «Лукойлу» Р. Маганов здійснив політ із балкона своєї палати до ЦКЛ.
Можливо, В. Алекперов і Л. Федун спочатку виявилися менш зговірливими, ніж А. Усманов, А. Мордашев, В. Лісін, А. Мельниченко, В. Кантор, Л. Міхельсон, А. Гур'єв та ін жирні шматки російського патріотизму. Усі вони повною мірою відповідають визначенню фронтменів із 14 пунктів і в цій якості, безумовно, підлягають притягненню до кримінальної відповідальності та конфіскації активів.
Таким чином, ЗСУ завдає ударів ще з одного боку, причому, розуміючи специфіку російського капіталізму, невідомо, що для цієї системи чутливіше.
По-третє, майже всі російські олігархи гранично закредитовані. Інше питання — на що пішли кредити у десятки мільярдів доларів, на які можна було збудувати нові металургійні комбінати, а не латати радянські домни? Але це інше питання.
Виведення з ладу активів призводить до зниження їх вартості, неминуче до маржин колам і, відповідно, перерозподілу власності.
Це здається не таким важливим сьогодні, але вкрай важливим для постпутинського майбутнього.
У всякому разі, коли йдеться про побудову моделі Росії після Путіна, про яку говорить Гаррі Каспаров, це дуже важливий механізм легітимного перерозподілу власності від Путіна, його фронтменів і московських імперських олігархів на користь народів і регіонів Росії. Адже неможливо уявити постпутинське майбутнє, якщо власність залишатиметься у руках московських чи імперських людей.
Більш того.
Зруйновані старі радянські підприємства стимулюватимуть інвестиційну активність у постпутинських державах, сенсом якої буде не захоплення активів групами московських комсомольських активістів, однокурсників чи подільників, а реальний інвестиційний процес, який має на меті створення нових, інноваційних, екологічно чистих підприємств без участі московських посередників та без московського адміністративного впливу
У зв'язку з цим деактивація Путіна та його фронтменів — це не просто внесок у Перемогу України, а й найважливіший інструмент формування постпутинських держав, безпечних для навколишнього світу.
Тим політикам, які роблять суперечливі заяви, слід зрозуміти.
Якщо вони не розуміють цього, перешкоджаючи якнайшвидшій Перемозі України, яка несе основний тягар війни з варварами XXI століття, в їхніх діях замість сенсу можна побачити або намір, або, що ще гірше, — дурість.
Не можна ж НАТО всерйоз висловлювати побоювання ескалації конфлікту з країною, над якою українські безпілотники спокійно долають таку відстань, яка визначається виключно запасом палива, а не повноваженнями ППО.
Віталій Гінзбург, kasparov.ru
Про це повідомляє сайт ЮА Обозрєватель, з посиланням на Хартія 97
