Україна — Південна Корея: підводні рифи конфлікту
[OPINION] У ЗМІ та соцмережах вже тільки лінивий не висловився з приводу українсько-корейських непорозумінь після передачі Києвом Сеулу двох військовополонених з Північної Кореї
Південнокорейський президент звинуватив українського візаві у розголошенні факту їхньої передачі Сеулу, що, мовляв, домовились не оприлюднювати.
Хоча президент РК Лі Чже Мьон критикував не особисто Володимира Зеленського, а рішення української сторони оприлюднити передачу полонених, з усім тим, реакція з Києва викликала нову хвилю претензій з боку Сеулу. Дипломатичний скандал не затухає, а навпаки – розгорається. МЗС РК викликав тимчасового повіреного України, щоб “висловити занепокоєння діями Києва”. Також Сеул вимагає вибачень з українського боку.
Усе це вказує на те, що існують глибинні причини цього дипломатичного скандалу, а не тільки те, що ми бачимо на поверхні. І те, що зараз несеться від різних українських експертів, політологів і політологинь, які враз стали неперевершеними кореєзнавцями, а також і від деяких дипломатів у відставці, зі звинуваченнями на адресу офіційного Києва і закликами зрозуміти Сеул, викликає відчуття огиди.
Ні, я не збираюсь тут захищати Зе і його ОПУїнів. Дійсно, передача Сеулу північнокорейських полонених зроблена “тупо і глупо”. Але мене турбує інше. Чомусь у нас ніхто не звертає увагу на фрагмент повідомлення Reuters: “… Україна неодноразово обговорювала передачу ув’язнених з Сеулом різними каналами і просила секретності, стверджуючи, що публічне розкриття може викликати внутрішню критику, що Київ відмовився від можливості обміняти солдатів на українських в’язнів”. При цьому агенція посилається на Сон Гі-хона, старшого секретаря президента РК зі зв’язків з громадськістю.
Читайте також: Південна Корея звинуватила Зеленського у розголошенні інформації про передачу військовополонених з КНДР
Дві речі – саме “Україна просила” про секретність і причина чому Україна цього просила – “Київ відмовився від можливості обміняти солдатів на українських в’язнів”. Ось тепер варто згадати лютий-березень 2025 року. Тим більше, що в той час я якраз був в Сеулі у складі невеликої експертної групи, зорганізованої тогочасною очільницею Центру “Нова Європа” Альоною Гетьманчук.
В південнокорейських ЗМІ та соцмережах активно обговорювали тему запропонованої Києвом Сеулу оборудки – обміну двох військовополонених армії КНДР на постачання зброї в Україну.
5 березня корейський інтернет-портал “Перший новинний” опублікував матеріал “Україна: “Хочемо купувати зброю в Кореї”… Чому переговори про повернення північнокорейських полонених тривають довше”. 12 березня в одній з соціальних мереж Південної Кореї з’явився авторський блог “Запит України на закупівлю південнокорейської зброї та переговори про повернення північнокорейських військовополонених”.
Загалом в публікаціях йшлося про те, що “Україна звернулася до Південної Кореї з проханням повернути на батьківщину північнокорейських ув’язнених і вимагала південнокорейську зброю як умову для цього”. Спілкування з південнокорейськими експертами, політиками та публікації ЗМІ засвідчили домінування негативних оцінок Сеулу щодо такого підходу України. Стисло:
Тут маю зауважити, що це було в той час, коли в Сеулі була інша влада – консерваторів, уособлювана президентом Юн Сок Йолєм, який був підданий імпічменту. Та влада вважалась більш прихильною до України. Після виборів до влади прийшла опозиційна політична сила – демократи, уособлювана нинішнім очільником РК Лі Чже Мьоном. Однак незалежно від того, хто при владі – консерватори чи демократи – їхня позиція щодо прямої допомоги Україні особливо не відрізняється. Вони відкидають таку можливість. Єдина відмінність у тому, що попередня влада була не проти опосередкованого сприяння через механізми співпраці з НАТО чи/та ЄС. Влада консерваторів неохоче і вибірково підтримувала західні санкції проти Росії, влада ж демократів орієнтована на якомога швидше відновлення співпраці з путінським Мордором.
Читайте також: Південна Корея заявила про готовність забрати військових КНДР, яких Україна захопила в полон
Це і не дивно, оскільки ще 2017 року південнокорейська Демпартія підписала протокол про міжпартійне співробітництво з “Єдіной Россієй”. Глибинна спорідненість душ, так би мовити, спонукала до цього. Подібно китайцям, корейці також хочуть заробляти на війні, особливо, в колах нинішнього владного угруповання.
Сеул спить і бачить, щоб повернутися до започаткованих свого часу багатомільярдних інвестиційних проєктів під загальною рамкою “Дев’яти мостів”, що передбачають співпрацю у сфері газу, залізниць, портів, електроенергетики, Північного морського шляху, суднобудування, сільського господарства та рибальства, зокрема, в тому, що стосується побудови флотилії СПГ-танкерів для російських арктичних проєктів. Зависли проєкти створення автомобільного кластера Hyundai та виробництв Samsung і LG, розвитку комплексу Arctic LNG 2 — “Звезда” з корейською участю на понад $5 млрд.
Чому наведене важливо? Та тому, що сподівання отримати від Південної Кореї прямо чи опосередковано якусь військову допомогу (армія РК має на озброєнні американські ЗРК Patriot, 8 батарей, 48 пускових установок), на жаль, є марними. Але, ймовірно, хтось з “5-6 менеджерів, на яких усе тримається”, переконав Зе в іншому. І те, що не вдалось з попередньою, більш лояльною до Києва владою в Сеулі, вирішили повторити з нинішньою, тобто, знову наступити на ті ж граблі, сподіваючись, що ефект буде іншим. Ну ось отримали ефект плювка в обличчя.
Але ж можна було б вибудувати іншу систему координат для співпраці з Сеулом з кола чутливих питань. Відзначити, що українська сторона з розумінням ставиться до позиції Південної Кореї щодо неможливості прямих постачань ОіВТ в Україну. Водночас Україна розраховує на допомогу у вигляді постачань нелетальної техніки, наприклад, цивільних пікапів корейських автовиробників, що не суперечить Закону про зовнішню торгівлю Республіки Корея.
Можна було б також розʼяснити корейській стороні, що участь компаній з тих чи інших країн у повоєнній відбудові України буде визначатися рівнем військової допомоги Україні в період російської агресії. Країни, які відмовили Україні в постачанні ОіВТ, не матимуть шансів отримати замовлення.
У неформальному спілкуванні можна було б зазначити, що відмова з боку Південної Кореї Україні в допомозі, в українському суспільстві сприймається як непряме сприяння з боку Сеулу коаліції агресорів – Росії, КНДР, Ірану, за якою стоїть Китай. Тим більше, що у російській зброї та техніці були факти виявлення компонентів південнокорейського виробництва 9 компаній-виробників.
Але як про усе це скажеш, коли в коридорах влади охоплені мріями про китайські мільярди, в той час, як Піднебесна є спільником агресора.
Навряд чи такий підхід вплинув би на позицію Сеулу, але це сформувало б певну систему координат для розв’язання іншого питання – звільнення бодай кількох людей зі списку політичних бранців Кремля. З огляду на становище, що склалося, було доцільно змінити підхід з акцентом Києва на гуманітарну площину, як на тому власне наполягали в Сеулі:
Ймовірно, що Банкова вирішила поміняти північнокорейців на “залізо”, а своїх людей винесли за дужки, бо для морально деградованої та ницої влади – люди являють собою витратний матеріал і сцену для піару, коли агресор повертає тих полонених, кого визначили в Москві. А влада нездатна навіть повернути тих, хто вже відбув свій термін і перебуває в так званому “Центре временного содержания иностранных граждан”, як, наприклад, Валентин Виговський, 11-річний термін увʼязнення якого закінчився вже понад рік. Саме тому і було побоювання Банкової, про яке написано в матеріалі Reuters. Не виключаю, що в Сеулі підіграли такому підходу, пообіцявши “розглянути питання про зброю”, якщо Україна безумовно передасть північнокорейців. Останнє й було зроблено. Ну, а зараз Сеул вирішив зіскочити з “розгляду питання”, і тому на рівному місці роздув дипломатичний скандал.
Ну, а на Банковій тільки втираються від плювків з Сеулу. Прикро, що черговий шанс витягнути хоч когось з російської неволі змарновано, як це вже було неодноразово. Можна, звісно, з камʼяною незворушністю статуї Будди розповідати про те, що Росія не відпускає, але постає питання – чому ви марнуєте рідкісні шанси, коли вони трапляються? Чому німці, французи, американці вміють придумувати хитромудрі схеми із залученням третіх країн, щоб витягнути своїх громадян з Мордору, а на Банковій, де є стільки “ефективних менеджерів” на це не здатні? Очевидно, питання риторичне.
Про автора. Михайло Гончар, експерт з міжнародних енергетичних та безпекових відносин
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Підхід України до Південної Кореї є дещо грубим і нерозумним, навіть враховуючи складну ситуацію, в якій вона зараз перебуває.
Сеульські експерти зазначали, що обговорювати підтримку зброї та репатріацію полонених на одному рівні недоцільно навіть з гуманітарної точки зору. На їхній погляд, до питання репатріації північнокорейських військовополонених слід підходити з гуманітарного погляду, не пов’язувати її з поставкою озброєнь.
Оскільки Південна Корея зараз не постачає зброю безпосередньо Україні, і навіть якщо Київ заплатить чи за нього заплатять, невідомо, чи буде вона продавати, а тому видається малоймовірним, що запит України буде прийнято.
У Сеулі вважають, що в середньо- та довгостроковій перспективі Україні важливо активно допомагати відновлювати відносини з Росією після війни, тим більше що американський президент Трамп хоче швидко покласти край цій війні та припиняє поставки зброї Україні.
Передача наявних двох осіб військовополонених армії КНДР в Південну Корею може відбутися лише у випадку, коли Сеул, використовуючи свої звʼязки в Москві, посприяє Києву у передачі Росією Україні бранців Кремля з-поміж тих, хто перебуває в увʼязненні вже майже чи понад 10 років.
Чітко донести корейській стороні, що використовуючи свої відносини з Москвою та Вашингтоном, Сеул має докласти зусиль як посередника задля звільнення низки громадян України, що й уможливить передачу північнокорейців до Південної Кореї.
