На мою думку, те, що демонструють українці цими днями, приблизно те саме, що продемонстрували їхні далекі предки – скіфи дві з половиною тисячі років тому у війні з перською армією, яка вторглася на територію Північного Причорномор’я. Раптові набіги в тил були, так би мовити, фірмовим скіфським стилем, який дуже неприємно здивував персів. Виснаживши з його допомогою військо Дарія, скіфи змусили останнього піти без солоного ковтка.
У ЗСУ зараз демонструють модель війни, яка чекає на Росію: “Ви будете напружуватися і штурмувати нас в лоб, а ми в цей час будемо бити вас то тут, то там – раптово з’являючись у найнесподіваніших місцях”.
Те, що відбувається, дуже важливо з психологічної точки зору. Росіяни поступово почали звикати до того, що відбувається, в деякі моменти їм навіть здавалося, що війна йде у правильному напрямку: попри ціну, ми повільно рухаємося вперед і рано чи пізно змусимо українців до миру. Те, що відбувається в Курській області, порушує цю блаженну картину. Російські успіхи, виявляється, не означають, що українці переможені і ні на що не здатні. Так, можуть! А раз так, то, можливо, особливих успіхів і немає, це їх роздмухують пропагандисти.
Мало що може так стимулювати зростання попиту на припинення війни в Росії, як те, що відбувається зараз у Курську. Збройні Сили України повернули собі ініціативу не лише у військовому, а й у політичному сенсі цього слова. Це канонічна перемога інтелекту і професіоналізму над тупою силою.
***
У чомусь те, що сталося, нагадує знаменитий «новорічний наступ» армії В’єтконгу на позиції американських військових, який відбувся взимку 1968 року. «Тетський наступ» вирішив долю війни у В’єтнамі і увійшов в історію як яскравий приклад того, чого можуть коштувати уряду завищені очікування, створені власною пропагандою.
На момент початку подій громадська думка в США була впевнена, що Америка перемагає у війні. З офіційних розповідей американці знали, що сили В’єтконгу виснажені і готуються до капітуляції. Саме тому початок широкомасштабного наступу північних в’єтнамців стало справжнім потрясінням для американського обивателя. В’єтнамці наступали по всьому фронту, диктори по телебаченню плуталися, перераховуючи назви десятків населених пунктів, які піддавалися безперервним атакам. Дев’ятнадцять терористів-смертників штурмували американське посольство в Сайгоні. У телевізійних сюжетах було чітко видно відчуття паніки. «Наш уряд збрехав нам, – вирішив народ, – ми більше не можемо йому довіряти». Питання довіри стало ключовим питанням початку президентської кампанії. Чинний президент Джонсон втратив цю довіру і це було настільки очевидно, що він навіть не висунув свою кандидатуру на другий термін.
Найцікавіше було те, що для політичної перемоги В’єтконгу навіть не потрібна була військова перемога. З військової точки зору атака виявилася провальною для «Сєвєровітенам». За місяць боїв вони втратили третину наступаючої армії і в підсумку були відбиті. Влада США, однак, вже не могла переконати своїх громадян у тому, що вони перемогли. У країні розгорнувся настільки потужний антивоєнний рух, що врешті-решт довелося покинути В’єтнам. Військовий успіх обернувся політичною поразкою американського керівництва, а північні в’єтнамці перетворили свою військову невдачу на політичну перемогу.
На відміну від США, в Росії влада, звичайно, має – є – можливість ігнорувати громадську думку, але факт в тому, що після таких речей загарбницька війна починає стрімко втрачати популярність. Починає домінувати почуття: «Якщо ти не вмієш воювати, то і не варто було починати. Як то кажуть: «Ерема-Ерема, ти повинен сидіти вдома». У будь-якому разі набирати охочих йти на фронт тепер стане набагато складніше. Виплати знову доведеться збільшувати.
Аббас Галлямов, “Точка”
Про це повідомляє ресурс UA-Obozrevatel.
