Учора Інститут Роберта Лансінга з посиланням на інсайд у «європейській розвідці» оприлюднив інформацію, що Росія може готувати теракти у Білорусі, в яких звинуватить бійців Калиновського полку. Мета усунути акценти теракту в «Крокусі», закріпити «український слід», а головне – змусити Лукашенка рушити війська в Україну.
Інсайд – справа така. Але є сума фактів, які створюють фон, що кидається в очі.
По-перше, Лукашенко з важкою поясненням дезавуював брехню Путіна, що «терористи з Крокуса рухалися в Україну». Наполягаючи, що у Білорусі терористам місця немає.
По-друге, російські медіа почали випинати, що РФ закуповує паливо на білоруських НПЗ, зокрема у Мозирі. Фактично, спеціально малюючи на Мозирському НПЗ мету і легалізуючи його як мету атаки. Причому не для дронів, а для «диверсантів/партизан». Я цей сюжет докладно розбирав.
По-третє, Лукашенко раптово здійснив виїзд до Сувалкського коридору та пограв у агресора. Явна провокація. А Лукашенко точно не ідіот, щоби не розуміти, як це буде сприйнято. Спеціально зроблено.
Вчора мінський вождь відвідав Гродно, де багато наговорив. Спочатку він заявив мешканцям міста, що Гродно – білоруське місто та його нікому не віддадуть. Потім із натиском відзначив, що Білорусь хоче миру, але готується до війни.
Загалом із Росії Лукашенку наполегливо сигналять, що вороги в Україні. А Григорович виконує традиційний номер «ой не чує баба» і наполягає, що супостати на заході. І треба боронити союзну державу. Він кістьми ляже, але натовські полчища до Росії не підпустить! Ось така вона людина!
Логіка маніпуляцій Кремля з Білоруссю багатошарова.
По-перше, розсмикувати українські війська. На Донбасі росіяни тиснуть, але поступово видихаються. Кампанія посиленого рекрутингу лише розпочалася. Їм потрібно кілька місяців для накопичення сил. Толкнути Білорусь у війну – це складно, але загострити ситуацію, привести армію в рух, щоб Україна була змушена збільшити присутність військ на північному кордоні (1000 км на хвилину), реально. А ще кордон з РФ від Чернігова до Луганської області. Де можуть імітувати підготовку до наступу на Київ-Суми-Харків.
По-друге, почати активно використовувати повітряний простір Білорусі для атак України «як відповідь». Це прикладне рішення Москва може видавлювати з петляючого Григоровича.
Якщо проаналізувати, коли були сплески дезінформації про «готовність Лукашенка напасти на Україну буквально завтра», помітна кореляція: у ці моменти або Росії був потрібний перепочинок, або намагалася перешкодити концентрації українських військ.
Факт у тому, що Лукашенку лізти у війну триста років не треба з максимально прозаїчних причин.
Наразі він тихенько монетизує свій проксі-статус в обидві сторони, і санкції не особливо заважають. Наймізерніше – продає «казахський» ліс у ЄС. Влізе у війну – миттєво втратить масу бонусів і ризикує втратити владу.
Білоруська армія має не просто нульові – негативні шанси щодо контакту з українськими частинами. Білоруські прикордонники взагалі ховаються побачивши наших.
Серед білорусів війна – максимально непопулярна витівка. Номінально там можна мобілізувати сотні тисяч людей. Але невідомо, кому від цього буде найгірше. Хіба що Кремль переодягне у білоруську форму мешканців Поволжя та Уралу, бо Кавказ чіпати не можна, а буряти закінчується.
Перший крок у бік України – автоматично мінус Мозирський НПЗ та ще низка підприємств. Просто в перші ж пару годин. ФСБшні “партизани” можуть підірвати на заводі щось некритичне з метою імітації та підбурювання. У разі реальної війни українська армія нічого не імітуватиме – анігілює його дуже швидко.
Вибір Лукашенка складний, але є.
Росіяни можуть його залякувати всякими неприємностями.
Українці у разі спроби агресії з боку Мінська залякувати не будуть. Рятуватися доведеться мінімум у Китаї. Хоча не факт, що 1) встигне, 2) приймуть.
Автор: Олексій Копитько, блогер.
